11

Я почувалася трохи схвильованою. Не щодня доводиться переживати таку фантастичну пригоду. Тому лише пригубила вина, але навіть один ковток дивного напою справив на мене заспокійливе враження. Відразу від страху і тривог не залишилося й сліду, у свідомості оселилося тільки очікування чогось приємного, як у дитинстві напередодні Нового року.

Селена виявилася поважною містянкою, вік якої візуально було визначити складно. Я ще так мало знала про своїх ( як їх правильно називати — колег? однодумців?), що задалася питанням, чи живуть вони стільки ж, як звичайні люди, чи так само старіють і помирають, а можливо, у них усе по-іншому?

Жінка мала повністю сиве волосся і білі крила ( що явно було ознакою неабиякого життєвого досвіду). Але обличчя виглядало молодим, тільки  у кутиках очей його ледь-ледь торкнули зморшки. Очі були чудового яскраво-зеленого кольору — я такі досі бачила хіба на картинках в журналах та в рекламі кольорових контактних лінз.

Вона сиділа в м’якому кріслі перед високим старовинним каміном, у якому весело палав вогонь. На столику перед Селеною стояв келих із вином і лежала розгорнута книга. Здавалося, багатолюдне зібрання, що вирувало прямо за стіною, зовсім її не обходило. 

 — Вітаю вас, пані Селено. — озвався з порогу Антон. — Я привів дівчину, про котру ви говорили.

Старша містянка уважно поглянула на мене, і від того мені здалося, що якісь невидимі промені просканували мене, не залишивши без уваги жодної клітини тіла чи найменшого закуточку підсвідомості. 

 — Привіт, Антоне, — озвалася вона мелодійним, трохи низькуватим голосом. — Вітаю в нашому дружньому колі, Марто! Як тобі тут подобається?

 — Дуже цікаво, — кивнула я. — Ой, вибачте, добрий вечір! 

 — Вечір був би добрим, — промовила Селена, звертаючись більше до Антона, на котрого перевела погляд, — якби не кепські новини, які принесли наші друзі з Того Берега. 

Вона зробила паузу, відпивши зі свого келиха, а ми з Антоном аж дихання затамували. Невелика кімната, здавалося, наповнилася атмосферою тривоги, саме повітря у ній бриніло від прихованих електричних розрядів, як улітку перед грозою. 

 — Дамір загинув, — зрештою сказала вона, дивлячись на Антона.

Я побачила. що хлопець був просто шокований цією новиною.

 — Коли? Я ж тільки позавчора із ним розмовляв, — він ковтнув слину, немов йому пересохло у горлі. — Як саме він загинув?

 — Сьогодні, — спокійно пояснила Селена. — Знайшли  його поблизу Чорного кургану, а як він там опинився — мені невідомо. Бо ж пост його був зовсім у іншому місці. Чому він його покинув і в яку халепу потрапив — це вже буде розбиратися Слідча комісія. Але Душа стривожена тим, що навколо того місця протягом останнього року сталося занадто багато смертей і катастроф.  Вона хоче говорити з  вами.

 — З нами? — тепер уже очі Антона округлилися від подиву. — Сама Душа? Ви жартуєте?

 — Я колись з тобою жартувала? — Селена нахмурила брови. — Так, з тобою і Мартою. Дитино, дивись на мене, бо це не жарти, — суворо звернулася  наставниця Антона до мене.

Я здригнулася і, здається, почервоніла. Бо справді задивилася на вогонь у каміні — він так дивно миготів, переливаючись різними кольорами, немов ялинкова гірлянда, що аж вводив того, хто довго концентрується на ньому, у своєрідний транс. Ніколи не бачила нічого подібного…

 — Вибачте, — пробурмотіла. — Я уважно вас слухаю. 

 — Я спершу була трохи здивована вибором Душі, — зауважила біловолоса містянка, злегка стріпнувши крилами. — Адже ти не просто недосвідчена, ти взагалі новачок. Нічого не вмієш і нічого не знаєш. Тобі ще, правду кажучи, треба вчитися і вчитися, поки ти зможеш отримати своє перше завдання. Але з Душею не сперечаються. Вона повідомила, що в тебе є якийсь незвичайний дар, який дуже рідкісний серед представників нашого племені. Навіть неозброєним оком це можна помітити, поглянувши на колір твоїх крил. А якщо зазирнути глибше, що я недавно  й зробила, то стає зрозуміло — Душа має рацію. Тому ви зараз поспілкуєтеся з нею та отримаєте детальні інструкції щодо вашої подальшої роботи. Все зрозуміло?

 — Так, — сказав Антон.

Певно, тут панувала сувора дисципліна, бо ледве я заїкнулася : “Але…”, згораючи від цікавості, і бажаючи дізнатися від Селени подробиці — найбільше про те, у чому ж полягає той мій дар, ну і, звісно, про наше майбутнє завдання — як Антон відчутно штовхнув мене ліктем у бік, і  рота я відразу закрила.

 — Ну, якщо усе ясно, то повертайтеся до зали та чекайте там. За вами прийдуть посланці від Душі, — Селена велично махнула рукою, показуючи, що аудієнція завершена, і Антон буквально за руку витягнув мене з кабінету наставниці.

 — Хто такий Дамір? — тут же випалила я.

 — Це мій друг, — хлопець відразу спохмурнів. Певно, здивований новиною про майбутню зустріч із Душею Міста, він на якусь мить забув про прикру новину, а тепер я знову йому все нагадала. — Ми з ним прийшли сюди в один час. Разом проходили навчання. Він завжди був такий гуморний, жарти та приколи так і сипалися з нього. Не можу повірити, що його більше немає.

 — А той Чорний курган, про який говорила Селена, то випадково не могила Вороницького? — я раптом пригадала розповідь вчительки історії.

 — О, то ти не така дурненька, як здаєшся, — Антон похитав головою, здивовано глянувши на мене. — Так, це те саме місце. І, здається мені, завдання, яке нам дасть Душа, буде пов’язане саме з цим курганом…

Мене охопило дивне відчуття. Я знала наперед, що так і буде! Ще тоді, на уроці, я відчула, що мені доведеться опинитися в епіцентрі цих таємничих  — і ніде правди діти — небезпечних подій. Проте, як не дивно, все це мені страшенно подобалось! І навіть на “дурненьку” я на Антона не образилася. Адже попереду на нас чекали неймовірні пригоди...