Містянка

8

— Мироненко! Волошина! Я вам не заважаю? — Маргарита Юріївна зупинилася перед нашою з Яною партою.

— Ні, зовсім ні, — ляпнула Янка.

— А от ви своїми балачками не даєте мені змоги нормально проводити урок! — вчителька докірливо дивилася на мене, хоча розмову почала моя сусідка, і говорила вона вдвічі більше від мене…

— Вибачте, будь ласка, ми більше не будемо, — пробурмотіла я.

Яна ще щось хотіла мене запитати, та я замотала головою —  мовляв, тільки не зараз! Ще нам "двійок" за поведінку чи батьків, викликаних до школи, не вистачало!

Зрештою, поговорити можна й на перерві, не так довго до неї залишилося. Тому я сіла зручніше, підперла рукою голову та заходилася уважно слухати.

— … цей курган ви всі, напевно, добре знаєте, — продовжила історичка перервану з'ясуванням стосунків з порушницями дисципліни розповідь. — Він знаходиться на півдні нашого міста, при виїзді з нього у бік села Лукашівка. За місцевими переказами, у ньому було поховано пана Вороницького,  котрий п'ятсот років тому володів навколишніми землями. Але це легенда, що не має нічого спільного з дійсністю. Справжній Ян Вороницький похований на старому цвинтарі у Дубках, там навіть збереглася його могила з кам'яним барельєфом. А курган має значно давнішу історію…

Розповідь несподівано захопила мене. Я завжди любила різні загадки і таємниці, часто обирала в бібліотеці саме книги на історичну тематику, через те, що заглиблення в події, котрі відбувалися багато років тому, ніби робило нас трохи  безсмертними. Адже, переживаючи події різних епох, спостерігаючи за змінами поколінь, які народжувалися і вмирали, ми — очевидці — залишалися такими ж, як і були до цього. А ще мені було цікаво порівнювати життя своїх сучасників із тим, чим займалися і про що мріяли наші далекі предки. 

— У цьому кургані в дуже давні часи було поховано скіфського царя,  — продовжувала Маргарита Юріївна. — На початку двадцятого століття в нашому місті працювали археологи, які й описали все те, що було знайдено в цій грандіозній могилі. Окрім самого царя, там були поховані його дружина, слуги та воїни, а також коні. Певно, всіх їх було принесено в жертву, бо скіфи вірили, що в потойбіччі небіжчики продовжують вести такий же спосіб життя, як і в нашому світі. Тому, звичайно, померлого царя мали забезпечити усім необхідним з того, чим він володів за життя. Окрім слуг, наложниць та худоби, у курган поклали безліч цінних речей. Там була коштовно оздоблена зброя, одяг, розшитий золотом, і велика кількість золотих прикрас, дорогоцінна кінська збруя, ритуальний посуд та багато іншого. 

Коли археологи дістали всі ті цінності, вони збиралися відправити їх до Санкт-Петербургу. Але почалася громадянська війна, на території України діяло багато повстанських загонів та просто злочинців і мародерів, котрі грабували людей. До Росії коштовні знахідки так і не доїхали, в чиї руки вони потрапили — невідомо. Можливо, так і лежать десь, заховані своїми новими власниками, або ж під час тих буремних подій їх вивезли за кордон до котроїсь приватної колекції. 

— А моя бабуся казала, — озвалася Оксана Колосовська, що сиділа на першій парті, — що те місце прокляте, там живе нечиста сила. Коли вона ще була молодою, то якось ішла ввечері повз курган і побачила, що на ньому сидить чорт! 

Увесь 11-А дружно зареготав.

Вчителька зняла окуляри і втомлено подивилася на Оксану — мовляв, що за забобони? Проте дівчина не здавалася.

— Справжнісінький чорт, сам такий, як людина, а голова, немов у вовка, кудлата, і очі світяться! Він сидів на пагорбі, там ще є такий великий камінь, і дивився вниз, на дорогу. Бабуся злякалася і втекла. А наступного дня на тому місці знайшли вбитого чоловіка. Він їхав на підводі, віз сіно додому з поля. Підвода залишилася, сіно теж, кінь десь пропав, а чоловіка побачили біля воза з перерізаним горлом, отак! 

— Може, на нього напали бандити і викрали коня, — висловив припущення Мишко Довгалюк. — Я бачив таке кіно, де грабіжники одягали маски тварин, щоб їх не впізнали. Мабуть твоя бабуся бачила такого чоловіка в масці, і подумала, що то чорт.

— Цілком можливо, але давайте повернемося до скіфів...— вчительці хотілося перевести розмову на тему уроку, проте ми всі  вже втомилися слухати, та й до дзвінка залишалося всього п'ять хвилин. 

Хлопці та дівчата заходилися навперебій пригадувати різні історії, які вони чули про "могилу Вороницького". Якщо усе, що я почула, могло бути правдою, то це було якесь дивне місце, схоже на Бермудський трикутник. Біля нього зникали люди і домашні тварини, часто відбувалися автомобільні аварії, господарі городів, що межували з курганом, знаходили на них якісь дивні кістки, немов погризені звірями, а іноді — клапті, схожі на пошматований одяг. Багато хто з мешканців того району спостерігав уночі на могилі дивні вогні, які рухалися, і серед людей ходили чутки, що там збираються сатаністи і проводять свої обряди з жертвопринесеннями. Одним словом, весела місцинка. 

— Друзі, ви ж розумієте, що до справжньої історії усі ці розповіді не мають жодного відношення, — резюмувала Маргарита Юріївна уже після того, як продзвенів дзвінок на перерву. — Це скоріше міські легенди, фольклор, про які доцільніше буде поговорити на уроці літератури. Насправді, усім явищам, які ми вважаємо надприродніми, можна знайти цілком реальне пояснення. Вчені вже давно дослідили, що існують так звані геопатогенні зони — ділянки на поверхні Землі, тривале знаходження в яких може призвести до погіршення здоров'я людей, тварин, негативно вплинути  на ріст рослин. Такі зони можуть виникати з природніх причин, таких, як тектонічні розломи земної кори, певні корисні копалини, підводні води; а також бути зумовленими діяльністю людини ( підземні ходи, шахти, різні техногенні мережі, а також  масові захоронення). Тому цілком можливо, що давні скіфи збудували курган саме в такому місці, аби там ніхто не оселявся, і не порушував спокій мертвого царя.

Всі вже збирали речі та виходили з класу, а я все сиділа, замислившись, адже ця історія чомусь неабияк мене вразила. Було цікаво, де ж справді зникли ті коштовності? А раптом вони досі залишаються у нашому місті, десь заховані, і ніхто не здогадується, де їх шукати? От би знайти такий скарб! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше