5.

Слух повернувся за тиждень, раптово, якраз перед першим вересня. Роман не повернувся. Хоча вона чекала, як певно не чекали нікого в цьому світі. Аж поки не отримала лист з військкомату. Сухий «канцелярит» розвіяв сумніви і вбив надію.

         Вона мабуть таки успадкувала дещицю батькової практичності. Спромоглася отримати виплату за Рому і купити  квартиру на Харківському та скромні меблі. Отець Василь, Ромин хрещений,  допоміг оформити спадок і продати  «готельку». Батько навіть не спробував знайти її, та й у будь-якому разі повертатись вона не збиралась. Краще вже померти, аніж чекати, поки він по краплі висмокче з неї душу. Досить з нього матері і брата. Втім, у того душі, здається, зроду не було…

         Довчившись, влаштувалась у  консультацію – бакалавру загального права без зв’язків годі знайти краще місце. Череда знедолених людей, що проходила щоденно через її кабінет, розбавляючи її горе своїм, висмоктувала сили, нерви, і саме бажання жити. Поступово приходило розуміння, що судова система не має нічого спільного з правом, а саме право – зі справедливістю. Та найбільше дратував її натовп. Метро здавалось суцільною жахливою печерою, дорога на роботу перетворилась на катування. Найстрашніше, що їй завжди ввижався у натовпі Рома, щоразу вона неначе ловила його постать краєм ока, часто поривалась бігти за ним чи голосно кликала. Сусіди озирались на неї, мов на божевільну.