Глава 22

Вона підходить до місця, де я причаївся. З освітленої вулиці звертає у темінь арочного проходу. Слідом за нею, в темряві, хтось крадеться вздовж стіни.

За мить чую дівочий вереск!

— Давай! — шепочу в мікрофон бездротових навушників.

Світло ріже очі. Камера фіксує здивоване лице нападника і перелякане обличчя його жертви.  Він відпускає її і тікає, та ноги не слухаються — падає, мов хто зв’язав його ступні.

Так і є. Я вже вмію гарно робити «ментальне ласо».

— Знято! — каже Яна, вимикає камеру, а ліхтар лишає увімкненим. 

Жертва приходить до тями ошаліло дивиться на маніяка потім на Яну і мчить геть з арочного проходу. 

Я підходжу до лежачого. 

— Ти станеш зіркою мережі через десять хвилин! — кричу йому грубим басом, який відповідає моєму ілюзорному образу: накачений мужик в білій майці, схожий на  Він Дізеля з «Форсажу».  —  І раджу  тобі зробити пластику мордяки! А зараз вали,  поки я добрий! — б’ю нунчаками по ногам, тим самим розриваю «Ментальне ласо».

Він, шкутильгаючі, зникає. 

Яна знімала напад в темряві в режимі «нічного бачення», щоб зафіксувати злочин. Потім переключила камеру на звичайний режим, коли увімкнула на ній ліхтар. 

Вона надішле запис Ніні, а та вже постарається, що б той мудак не вийшов сухим із води. Дані про нього в неї вже є: ім'я, адреса, телефон. Ми з Брюсом пасли його не перший день.

— Валим! — кажу Яні і беру її за руку. 

Вона стискає мою долонь і ми виходимо з темного  провулка на освітлену ліхтарями і білбордами нічну вулицю Міста. 

Через хвилину, до нас приєднується Брюс. Захеканий і розтріпаний.

— Удєлав  таки ту  гниль кривоногу! — звітує радісно. —  А як у вас пройшло? 

— З першого дубля! — усміхається Яна.