Глава 21

У вісім годин ранку  ніхто не почав зносити будівлю дитячого садка. Мій план спрацював. Принаймні день він ще встояв. 

Підвечір знову збираємося в дитячому садку, але не на горищі, а в їдальні. Зсунули разом декілька столів, щоб всім вистачило місця. 

На цей раз нас шестеро: Ден, Брюс, Василь Петрович, Тетяна Антонівна, Яна і я. На планшеті Яни переглядаємо стрічку відео новин в мережі. 

Скрізь заголовки на кшталт: “Один в полі — воїн!”, “Школяр захищає дитячий садок від забудовників!”, “Незаконне будівництво! Дитина  не злякалася, а дорослі?”, “Кандидат в мери заявив, що дитячий заклад працюватиме! Передвиборчі обіцянки чи правда?”.

Кіпішу наробив відеоролик, який зняла Яна.  Але, на цей раз, сценарій, режесура і головна роль — моя. 

А Яна добре почаклувала над моєю зовнішністю. З під чорної кепки стирчало руде волосся перуки,  на носі псевдо окуляри, як у Гаррі Поттера, та і сам ніс був  накладний.  Загримувала так, що і мати не впізнала б. Вийшло зашибісь!

Вранці техніка дійсно приїхала, почали обносити парканом садок. Я чекав на задньому подвір'ї   дитсадка та тримав плакат, на якому чорним на білому був напис: «Геть руки від дітей!».

В заростях садка, причаїлася Яна з камерою. Будівельники відібрали плакат, я пручався і кричав. Під акомпанемент відбірних матюків мені дали стусана і виперли геть.

Через п’ять хвилин Яна залила ролик в мережу і одразу зв’язалася зі своєю знайомою журналісткою — Ніною.

Через півгодини місце зносу оточило телебачення, потім приїхали представники забудовника, чиновники і поліція. Пізніше підтягнувся народ з небайдужих активістів, підписників Яни та Ніни в мережі. Організувався стихійний мітинг проти зносу дитсадка на якому були і  дорослі, і підлітки і навіть діти. Василь Петрович теж посприяв, щоб людей на мітингу було якомога більше,  з агітувавши батьків тих дітей які приходили в його дитячий клуб.

Все вщухло під вечір. Біля входу в садок встановили палатку, біля якої красувався стенд з написом: «Геть Злобудовників!  Ні незаконному будівництву!». В ній залишились чергувати на ніч декілька волонтерів зі знайомих Брюса, щоб в разі чого знову наробити шуму.

Закінчуємо переглядати відео в якому показують  інтерв'ю депутата і кандидата в мери Міста Климентія Андрійовича. Той каже, що прокуратура вже відкрила якесь провадження, що документи на га забудову дійсно  оформлені незаконно і він цю справу взяв під власний контроль.

От же ж жук.

—  “Бій за Хельмову западину виграно, а битва за Середзем'я тільки починається” — цитує “Володаря перснів” Яна. — Але ми її прогаємо.

— Що? — дивуюсь

— Завтра на пустирі буде кипіти будівництво.

— Звідки інфа? — питаю.

— Ніна має власні джерела, повір вони надійні. Фірма  забудовників належить цьому Климентію, через підставних людей. Він поки не чіпатиме садка та навіть відкриє його восени. Цей хід забезпечить перемогу на виборах. Він розпочне будівництво торгівельного центру на пустирі, а через півроку, після того як стане мером, садок знову закриють, знесуть і це місце стане продовженням будівництва. — Обводить поглядом приміщення. — Тоді в нього буде ще більше влади і можливостей.

— Чого ж цієї інфи немає досі в новинах? — заводжуся. — Твоя Ніна на чиєму боці? 

— В неї не має доказів, не будь дурнем! — пронизує поглядом Яна.

— Діти, не гарячкуйте! — каже Тетяна Антонівна. — Яна має рацію, ми виграли битву. Але вона помиляється, війну ми теж виграємо, бо в нас тепер є маленькі гобіти, які змінять долю нашого Середзем'я.

— Що?— питаю в унісон з Яною.  

Зніяковіло дивимося один на одного, а потім знову на стару.

— Я дещо бачила, — продовжує колишня Блукачка, — можу навіть вам показати, хочете?

Одночасно киваємо.

— Візьміться за руки.

Долоня Яни опиняється в моїй. Здається той драйв який бурлить в Яни, через її дотик, передається мені — на душі так добре і легко стає, наче я підзарядився силою зі Сховища. 

Тетяна Антонівна накриває наші долоні своєю. 

Бачу в голові картинки, як в прискореній зйомці. Якийсь дивний монтаж кадрів: наше місто, люди бігають як мурахи. Зносяться будинки, будуються нові, виростають торгівельні і бізнес центри, а в них  створюються схожі дитячі клуби, куди приходять діти і підлітки читати як електронні книжки, так і паперові, грають в розвиваючи квести, ігри  ці групи розростаються  в розвиваючи гуртки по різним напрямкам: ІТ, культурний, науковий, мистецький. В тих місцях породжується особлива — чиста енергія — яка генерується через емоційний і розумовий розвиток дітей, яким подобається те, чим вони займаються. А все починається з того, що внук Тетяни Антонівни дізнається з сюжету, який зніме Яна, що його бабця продовжила справу Василя Петровича і організувала схожий гурток в себе біля дому. Внук розповідає це батьку, а син Тетяни Антонівни допомагає їй фінансово, а згодом ця ініціатива переростає в бізнес проект, який обростає інвестиційно привабливими стартапами, що доповнюють і розширюють рамки проекту як онлайн, так і офлайн по всій країні.