Глава 18

— Запізнився! — хмуриться Ден.

Знову ми на горищі, яке завалене старими речами, освітлене однією лапочкою, з єдиним вітровим вікном.

—  Привіт вам від Тетяни Антонівни! — відповідаю.

—  Що?— брови Брюса повзуть вгору. — Невже?— очі по п’ять копійок. — Як вона?  

— Краще б спитав: як я! — сідаю на один із ящиків. — Як би не вона, то ще один Гнилий мене пришив би, а не він так — Клим. А я блін захиститись не знаю як!

—  Та я ж і хочу навчити! — починає Брюс

— А мене Місто спитало, що я хочу? Ні! — починаю заводитися. — Взяло і зробило мені  грьобану ініціацію! І тепер мене то хочуть вбити чи зробити Гнилим. А ти, чи Ден, замість того щоб за маніяком мене посилати наглядати, навчили б той чортів ЩИТ робити!

— Та навчу я, не кип’ятися! — ображено кривиться фізіономія Брюса. — От прям зараз!

—  Чекай, що значить гнилим зробити? — серйознішає Ден. — Що Клим хотів?

Я розповідаю все і про візит Клима, і про пригоду в тролейбусі та біля руїн бібліотеки.

— Цікаво,— задумливо хмуриться Патлатий. —  Брюс, починай тренування, а я подумаю над цим всім.

Ми відійшли трохи в бік, де був простір більш менш вільний від мотлоху.

— Купол, або Щит трохи важче робити ніж МАХ, бо енергію потрібно ще зафіксувати. — Починає повчати Брюс. — Ти вже вмієш направляти енергію на своє тіло, щоб стати фізично сильнішим. Це схоже, тільки потрібно енергію перемістити із тіла на зовні, щоб вона розтеклася по шкірі, так би мовити, і подумки її зупинити. Чим товщий шар енергії ти зможеш створити, тим сильніший захист. Ну якось так, тепер спробуєш, походу розберешся. Хоча, тобі не завадить підзарядитися,ти майже порожній, може…

— І ви, наївні хіппі, думаєте цей шмаркач вас врятує? — я здригаюся.

 Голос лунає з темноти, куди не дотягуються промені лампи.

Він виходить з темряви, мов частина її. Низький, широкоплечий. Розхристаний плащ, брудні черевики, латані штани. Кругла, як у колобка, лиса башка, вузькі, майже без повік, очі. І тільки як почув його голос —  відчув знайому прохолоду.

— Бром! — мовить Ден, тягнеться до пояса, де висить мисливський ніж .

Брюс хапає палицю. 

Гість однаково виглядає в обох прошарках реальності. Червоні потоки сили сіткою вкривають тіло. Мої приятелі накрили себе зеленуватим куполом, який виріс з енергетичних ліній будинку і поєднався з їх власними.

— Він що сюди портал проклав? — шепоче Брюс.

— Могильник! — видихає Ден. 

— Відступи, Патлатий, тебе скоро не стане, як і цього грьобаного місця, — криво усміхається Бром. Воно щезне,  як колись мій Схрон. 

— Ти вже мрець, бо зв'язався зі смертю! — Ден  дивиться йому в очі. І пускає потік енергії і одночасно кидає ніж.

— А я і є смерть, — оскалюється  Бром — Твоя!

Він ухиляється і ніж пробиває дерево за його спиною, а енергія Дена розбивається об червону ментальну заслінку, яка виникла перед Бромом.

В ту ж секунду темрява за спиною гостя оживає та ворушиться навколо нас. Мільйони жуків, тарганів, гнид, павуків, сороконіжок лізуть суцільним потоком, мов прорвало дамбу. Вони в повітрі, на підлозі, на стінах і одязі. Частинки енергії Брома об'єднало комах у потужну зброю. Червона хвиля жуків накриває енергетичні купола Вартових. Мене чомусь обминають. Найбільше навалюється на Дена. Хочуть відрізати  від Сховища. Утворюють живий кокон,  не даючи ні взяти, ні випустити енергію.

Бах!

Жуки від Вартових розлітаються в сторони. 

Та одразу накривають нові хвилі комах. Вартові кілька разів скидають їх,  але миттєво накриває ордою жуків. Червона аура Брома меншає, та сил вистачить, щоб знищити Вартових, аури яких тьмяні.

Я хапаю нунчаки. Блискавкою Бром кидає ніж. Не встигаю злякатися. Лезо в польоті ріже ланцюги, мов нитку.

В цю мить натиск комах  слабне. Вартові скидають їх. 

Ден пускає заряд енергії  в дах. Брюс стріляє в підлогу.

Не второпаю чому не вдарили по ворогу. 

Захисний купол Дена зникає, він валиться на підлогу. В ту ж мить, зі стропил злітає півсотні кажанів. Вони накривають його власними тілами, що сяють зеленою енергією. Від будинку до летючих мишей протягуються пульсуючі ниточки сили, як кабелі живлення.

Нагла посмішка зникає з мордяки Брома. З носа йде кров. Він не зважає на те, аура вже не червона — блідо рожева — енергія закінчується.

А на горище вривається сіра маса. Попереду мчить здоровенний пацюк з відірваним вухом. Армія щурів у зеленому сяйві врізається у військо червоної комашні, криголамом розчищає шлях до Брюса і накриває його живою ковдрою.

Я у відчаї, розгублений. Страшно. Не вмію робити купол, а сил — дірка від бублика, силуюсь зібрати хоч трохи енергії, але чи через паніку чи енергії вже настільки мало, що нічого не виходить.

 Тим часом жуки атакують кажанів, але ті живлять Патлатого силою будинку,  він спалахами енергії скидає їх.