Глава 16

Десь вже таке бачив. Дежавю називається. Але тепер знаю більше та від цього легше не стає.  Гнилий вирішив погратися зі мною і подивитися, що буде. 

Походу така в мене карма — битися на пустирях зі стрьомними тіпами.

Я не став заморочуватися та повторити те, що зробив у тролейбусі. Запускаю  "сніжку" в злодія, вклавши в неї все, що можу. 

Нічого не відбувається. Сніжка розлітається  на енергетичні шматочки, перед носом нападника, неначе розбивається об невидимий щит.

Баскетболіст всміхається  і мов строга вчителька махає мені вказівним пальцем типу: но-но, не можна так!

Лисий тип теж шкіритися і його зуби блищать сріблом коронок, а очі , сірувато жовтого кольору вкриті сіточкою червоних вен, стають чомусь від сміху більш випуклі, а коли кліпає повіками — здається схожим на  якусь жабу мутанта, що вилупато зиркає на мене. 

Повільно відступаю і одночасно скидаю рюкзак з плечей і дістаю з нього нунчаки. Рюкзак тримаю в лівій руці , нунчаки — в правій. Продовжую відступати.

Лисий веде бровою в гору і посмішка перетворюється на оскал. Він не зупиняється і повільно продовжує наступати перекидаючи ніж з руки в руку.

Бісів Брюс з Йодою! Тільки і навчили мене сніжки запускати і телепорт робити, а як битися з такими мутантами — то хрін вам, зате мастаки ляси точити та довгі "спічі" втирати мені.

Розумію, що можу удєлати цього вилупатого, як поклав був Брюса і Дена при Ініціації, але не знаю як. Як я тоді те зробив? 

В цей момент лисий кидається на мене, робить випад ножем, мытить в живіт. Я відскакую і заціджую йому нунчаками по руці, в якій той тримає ніж. 

Зойк. 

Ніж падає. Лице його червоніє від болю і злості, здається зараз вибухне, а жаб’ячі очі вилетять, як ті ядра.

Та лисий  не зупиняється і з налитими кров'ю очиськами  кидається на мене, тупо розмахуючи кулаками, як скажена горила — знаю це й вуличний стиль — швидко махати руками і перти на пролом, від такого ніякий блок не врятує. 

Як можу ухиляюсь та він встигає зачепити мене кулаком в праве плече. 

Зойк. Мій. 

Біль —  немов молотком зацідили в м'язи.

Нунчаки відлітають в сторону. Я дезорієнтований. Він б'є мене ногою в живіт. 

Злість. Біль. Відчай. 

Все змішалося у свідомості. 

Наче в "слоу-мо" бачу як його нога вдруге замахується,  щоб зацідити мені в лице. 

Я немов прокидаюсь і виштовхую, зі свого внутрішнього енергетичного схрону, всю злість і відчай та накриваю їх хвилею позитиву, що ще залишився  в мені. Ця енергетична суміш розливається по моїм м'язам. І за секунду до удару його ноги по моїй голові, я відхиляю підстрибую вгору, як людина павук і тепер вже моя нога в польоті заціджує йому по щелепі. 

Все, як в уповільненій зйомці: бачу як срібні коронки вилітають з рота,  а потім він падає мішком на землю і завмирає там.

І знову дежавю. 

Лунають оплески Баскетболіста.

Обертаюсь до нього і ледь не втрачаю свідомість, але тримаюся на ногах.

Все таки мабуть знову переборщив і використав більше енергії, але вже не так багато, як при Ініціації, принаймні не впав.

— А Клим горбатого не ліпив. Ти дійсно Білий.

— Я не Вартовий.

— Та до фєні, шмаркач. Я не Клим, мені пофіг на тебе. Ти один з них і ти здохнеш.

— Це тобі Клим наказав!

— Чує ти, шавка! — його байдужий погляд перетворюється на суцільний холод. — Мені Клим не указ, — спокійний голос зривається на крик. —  Він лише попросив мене спитати тебе чи ти будеш з ним в банді. І я це роблю бо він мене колись врятував, коли ваші ледь не порішили. Але мені насрати на твою відповідь. Бо Темний ніколи не буде яшкатись з Білим! — робить декілька кроків в мою сторону і  за кілька метрів зупиняється і тикає в мене  вказівним пальцем. — Тому я тебе просто зараз і порішу, ти не чим не гірший за інших Білих. І те, що Клим там собі надумав, хрінь собача! Він просто старий маразматик вже, який видерся на гору і не хоче свої білі ручки марати! — спльовує на землю  і мене відкидає невидимою хвилею. Я  б’юся спиною об стіну будинку.На мить в очах темніє. Погляд проясняється. 

Баскетболіст стоїть в декількох метрах від мене.  Спокійний, руки  схрещені на грудях.

— Ти слабак, ти не той хто врятує білих і  стопудово не той хто допоможе нам!

Я підвожусь і не думаючі чомусь вирішую йти на нього, сил мало, але крок за кроком я наближаюсь.

Він розводить руки в сторони з розкритим долонями і  починає їх зводити разом. Я відчуваю вібрацію енергії яка йде від нього.

Ця хвиля буде мабуть набагато потужнішу, за ту що відкинула мене. В паніці гадаю як зробити захисний купол, який тільки бачив як роблять інші. Та нічого не придумую і просто збираю всю енергію, що в мене є і пускаю її в баскетболіста до того як він закінчить зводити руки, але мій заряд розбивається так само як і перший. 

Тепер мені точно гаплик.