Глава 8

Глава 8

— На районі у нас завівся маньячина, ну, він тільки починає свій шлях, під крилом гнильця Кривого. — Розповідає мені Брюс, поки ми виходимо з дитячого садка. — Той на Ямовому в одному із старих будинків лігво собі звів. Живе скромно, працює поряд на СТО. Кульгавий на одну ногу. — Крізь арку виходимо на залиту вогнями автівок, ліхтарів, вітрин та білбордів вулицю, де гуляє купа народу: молодь, туристи, студенти. Що бідні, що багаті  — спати не люблять. — Раз чи два на тиждень влаштовує п’янки у себе з сусідами. Потім, коли ті повертаються додому, сидить собі і живиться енергію від скандалів в сім’ях тих мужиків, яких споює. Гнида. Прибив би! Та живучий гад. — Брюс замахується і б’є в пустоту невидимого ворога  деркачем від мітли. —  А тепер у нього хобі нове. Якогось студентика ботана знайшов, того баба продинамила, ще й зрадила, чи то з одногрупником, чи другом. Ну він йому і навіяв, що той мусить жінкам мститися. Раз на тиждень з ним забухує і вкладає у п’яний мозок все. Навіювати гнилі  мастаки. Так той студент по повній розійшовся. — На наступному перехресті звертаємо на доволі освітлену вулицю, та народу тут менше: хто собак вигулює, хто дівчат, хто з роботи спішить додому, а хтось — на роботу. Місто ніколи не спить. На нас ніхто не звертає уваги. Дивлюсь на Брюса крізь призму Міжсвіту. Той виглядає молодим чоловіком в легкій кожанці, темних джинсах і кросівках, мітла перетворилася на довгу чорну парасольку, з якими часто ходять британські джентльмени в фільмах.

— Першу жертву був просто налякав. Чіплявся і щось кричав в істериці їй, розмахуючи руками, — оповідає далі, розмахуючи мітлою. — Потім побив дівчат на Ямовій. А недавно, ледь не вбив молодуху, що йшла з нічного клубу. З кожним днем жорстокішим стає. Але поки на гарячому не зловив. Хоч і знаю де живе, та без доказів поліція його не засадить, а сутками ж не можу його пасти. А він, гад розумний. Шифрується будь здоров! Златка теж пару раз допомагала мені патрулювати, та він наче відчуває, залягає на дно. Я встиг лиш налякати останній раз його. Та й ще ж йому тил Кривий прикриває. Не раз з ним пересікався. Те падло завжди від мене тікає, та і відбивається непогано, як на кульгавого. Зумів тільки раз до маніяка підкрастися. Він якраз, ще одну жертву спіймав в темному дворику, біля ринку. Хран того будинку мені вчасно сигнал послав по «КПІ».

— Це що телефон якийсь? — Ні, Канал Передачі Інформації. Всі будинки поєднані мережею енергетичних ліній Міста. Ніхто не знає, що це таке. Може, це як вени Міста, по яких тече його власна енергія. За допомогою них Хранителі спілкуються між собою та з Вартовими. Та Гнилі теж обмінюються інформацію так. Хранам потрібна лиш частинка твоєї енергії, щоб ідентифікувати тебе серед інших.

 Звертаємо в темну арку і заходимо в якийсь двір, освітлений одним ліхтарем. Одразу шум вулиці тут стихає. Наче в інший світ потрапили. В дворі є огороджений сіткою спортивний майданчик. Поряд з ним хтось змайстрував столик з лавками. На столі лежить пакет з супермаркету, на якому розложені помідори та хліб, стоїть пляшка горілки й соку. Компанія з двох чоловіків і однієї жінки набухуються по повній. Всім десь років за сорок. В дальньому темному кутку двору біля одного з парадних сховалась стара лавка. Брюс сідає на неї, я падаю поряд.

— Скоро сам навчишся всьому, не переживай, все зрозумієш і відчуєш. — Борис знімає з держака мітлу і пучок лози кладе під лавку, в руках в нього залишається добротна кріпка палиця метра півтора. — Так от. Що я там казав? Ага. Думав, тоді, тому маніякові мізки і вправлю. Мій дрючок вміє дурь вимітати з таких швидко. — Брюс любовно погладжує руків’я від мітли. — Але налетів Кривий. Я лиш встиг на тому студентові мітку поставити.

— Що?

— Ну це типу енергетичного маяка. Енергія у кожного унікальна, як відбитки пальців, чи ДНК, і я частинку свого енергетичного ДНК приліпив до його аури. По ньому Храни і відслідковують його, за допомогою цих же «КПІ». І от сьогодні мені «маякнули», що він нишпорить в цій окрузі. Поки почекаємо тут сигналу братів наших Хранів, про його місцезнаходження.

Зі сторони компанії лунають гучні голоси чоловіків. Розгорається якась суперечка. Один щось кричить, інший відбірною лайкою огризається у відповідь.

— О, якраз навчу тебе робити МАХ. Заодно і буде на кому потренуватися.

— А?

— Мала Хвиля. Глянь на ту компашку крізь Міжсвіт.

Так і роблю. Брюс знімає ментальну маску і лишається  в своєму справжньому прикиді — вилинялий футболці, потертих джинсах і зношених кедах.

Дивлюсь на алкашів. Один дядько, щось втирає іншому. Він майже доходить до точки кипіння, його енергія геть червона в перемішку з сірими лініями. Мабуть, дуже  хоче зацідити в щелепу  опоненту, але поки що страх заважає і він  стримується, бо суперник на голову вищий. 

Високий же часто перебиває нижчого. Теж не задоволений, купа негативних жовтих потоків вирує в ньому, зелений позитив ледь жевріє і місцями бачу, що  жовті лінії вже зафарбовуються червоним гнівом, а зелені — синьою агресією. Ще трохи і буде бійка і хтось точно постраждає. Жінка щось намагається сказати та її ніхто не чує, аура в неї жовтувато сіра, з ледь зеленуватим відтінком. Налякана, невдоволена і п’яна.

— Як би ти був у себе дома, то міг би просто забрати їх негатив і все, твій Хран казав, що вже вмієш. Але коли на чужій території, ти можеш тільки вдарити в них малою дозою позитиву. Спробуй з акумулювати невелику зелену сніжку і відправити їм.