Глава 7

Хран сидить на ліжку. Вивалююсь з Міжсвіту поряд з ним. Встиг, мать його! Не знаю чи той хто вломився в ту собачу квартиру встиг побачити мене. Та байдуже. Головне я дома. Втомився наче марафон подолав в пеклі.

— Якого ти мені не допоміг? — грізно шепочу на домовика, на більше не спроможний.

— Ти що помирав?

— Ні. Але ж я…

— Ти ж впорався?

— Ну… Так…

— Значить, таки допоміг.

— Як?

— Невтручання, інколи, теж вирішення проблем.

— Але ж мене могли спіймати.

— Вважай, перший екзамен здав.

— Перший? Це знову якась підстава, як тоді: на пустирі?

— Ні. 

— Звідки я знаю, що ти не брешеш?

— Я не можу брехати, я лиш жива енергія. Брехати властиво  людям. 

— І скільки тих екзаменів ше буде?

—  Вони будуть завжди.

—  Зашибісь!

— Ну воно ж того варте. Скажи ж круто стрибати крізь стіни?

— Ну…Так… — заспокоююсь. — Це був повний треш! Я бісів Коперфілд чи якийсь суперштріх!

— Не супер, але хапаєш все на льоту, — хвалить наставник, — переміщення займає багато енергії, ти з переляку викинув вдвічі більше і тепер знову майже порожній, тому були проблеми.

— Ярик не повірить, Яна скаже, що головою вдарився. Я ж можу взяти ще енергії там!

— Угу.

— І перестану втомлюватися? 

— Ти свій ліміт вичерпав, — обломав зелений. — Сховище не гумове. Енергію потрібно відновлювати — зарядити акумулятор типу. Ну нічого, скоро відновиться енергетичний баланс. І пам'ятай: Вартовий може брати силу тільки від свого Сховища. 

— Жаль, — хмурюсь.

— Ініціація і телепортація зжерли багато, — пояснює зелений, — згодом навчишся економити. Відпочивай. До нічних зборів розбуджу.

— Зборів? А як…? — головою торкаюся подушки і знову відключаюсь.

***

Хран розбурхує мене в пів дванадцятого ночі. Каже, що Брюс чекає мене вже біля під’їзду.

Я тихцем вдягаюся в шорти і футболку, засовую за пояс, на всяк випадок, нунчаки та вступаю у сандалі. Ночі теплі. І хочу вже спробувати відімкнути тихо вхідні двері, щоб не розбудити маму. Та Хран вчасно зупиняє мене.

— Не за бувай, — шепоче, — в межах будинку і біля нього ти можеш пересуватися крізь Міжсвіт, так швидше і не використовуй енергію, яку вже увібрав в себе, бери її для телепортації з потоків. Заощаджуй сили.

Я роблю, як він каже і в мене все виходить. Дійсно так краще. На цей раз було легше і вже добре орієнтуюсь в будинку через призму Міжсвіту. 

Матеріалізуюся біля зовнішньої стіни дому в темному кутку двору, подалі від очей консьєржок. 

 Брюс проводить мене до дитсадка навпростець — через пустище, там під дошками є лаз під парканом будмайданчика, що навпроти садка. Пролазимо крізь нього, а потім перелазимо ще паркан дитячого садка і там вже нас зустрічає патлатий мужик і чомусь проводить на горище де скрізь купи коробок, зламаних меблів, рваних матраців.

 Звисає шнур, на кінці якого жевріє лампа. Залізний дах за день нагрівся. Під вечір тут сауна. До півночі трохи охолов. Не найкраще місце вибрали. Але на Вартових ні краплі поту, всі без ілюзорних масок. Крізь вітрове вікно лине свіже повітря.

— Спершу, познайомимося, — каже патлатий, киває в бік двірника, це — Боря, в Міжсвіті — Брюс. Вартовий з двору, біля будинку твоєї дівчини. 

— Вона не моя дівчина. — Відчуваю, як обличчя стає кольору стиглої полуниці.

— Ага, — продовжує Ден. — Звиняй вже, що її і тебе, а і того лисого, налякали, але так ти пройшов швидше ініціацію, а інакше, ще мо з півроку чекали б. А ти нам скоро потрібен будеш.

— Нащо?— напружуюсь.

— Не спіши, все я поясню, а Брюс, до речі, найкращий боєць району, навчить тебе всьому. Очищати все від бруду в нього в крові. А я Ден, або Патлатий. А ти?

— Макс.

— Ні. Ти Дзиґа, — сміється  Брюс,— крутишся в бійці як той Джекі Чан.

— Дзиґа, так Дзиґа, — погоджуюсь, — а таких як ви...ну вас...нас багато?

— Кілька груп,— відповідає Брюс, — у кожної свій квартал сили та район відповідальності. Так от, Ден в нас головний — всі квартали в межах вулиць Центральної,  Лісової так Квадратної — його зона відповідальності. Я за Центральну відповідаю, за Лісову — Злата.  А ти  поки будеш за свій провулок відповідати, як навчишся, а  там далі видно буде.

— Що значить відповідати?

— Не хвилюйся. У нас тут найменше Гнилих. — повідомляє Ден.

— Кого?

— Паразитів! — плюється Брюс.

— Вони теж Вартові?

— Ми схожі лиш тим, що беремо енергію  Міста, — каже Ден. — Вартові живляться енергією від позитивних емоцій, беруть частину світлої енергії, навіть якщо там є негатив, але який ще не став постійною негативно-агресивною течією.