Глава 6

Прокидаюсь о п’ятій вечора. Почуваюся добре, як ніколи,  хоч зараз на змагання їхати готовий.

Все, що відбувалося в день здавалося дурним сном. Та не довго.

Бісів зелений домовик досі сидить в кімнаті  і шариться  на моєму ноуті.

— Таки не сон.

— Ні. — відповідає домовик, чи правильніше все ж тепер називати його Хранитель — Хран. —  Іди вмийся у нас ще купа справ.

— Почалося! Тепе ще командувати мною будеш? — злюся. — Ні! Я нічого робити буду! Не хочу знати ніяких домових, хранів, хронів, вартових, охоронців чи хто там у вас!

— Та зрозумій. Ти вже все знаєш, ти вже змінився, хочеш ти цього чи ні. І зараз ти повинен навчитися бачити Міжсвіт, та управляти енергією. При ініціації вона тебе ледь не вбила. І якщо не навчишся нею керувати то можеш не тільки себе вбити, ай зовсім невинну людину. Ти цього хочеш?

— Що? — у башці передоз від інфи. — Ні звісно! 

— Тоді не ний. Ти занадто багато увібрав сили, як кулька. Якщо переборщити — лопнеш. З нею тре поводитися обережно: брати і віддавати, бо бац — і все! Ти зумів розгледіти справжні обличчя Вартових, крізь ілюзорні образи. Тепер повинен побачити та відчути силу та Міжсвіт.

— Це брєд! І ти як на заказ, в образі Йоди, той в фільмі теж весь час про силу торочив щось, але ж то кіно, казка блін! А ти витвір моєї уяви, підсвідомості, чи що там у нас в мізках, від чого у людей часом клепки відбиває.

— То казка, а я не казка. Ти не казка і енергія не казка!  Ти побив вчора  Брюса: досвідченого бійця. Він не користувався Силою, а ти її на повну на ньому випробував несвідомо. Січеш?

— Я? — кліпаю, як баран на золоті ворота.

       — Так! І ти це вже робив у снах, коли літав, бігав, як гепард, ходив крізь стіни. Там ти потроху відкривав двері у цей прошарок реальності. Просто відчуй себе і її.

— Ага, — скептично киваю, — зашибісь просто!

— Сила дається не просто, її потрібно заслужити, вірити в себе, знати навіщо вона тобі. Пробуй! Закрий очі! Згадай сни!

— Ну ок! — здаюся.

Закриваю очі. 

— Прислухайся до себе, до внутрішнього себе! — шепоче несправжній магістр джедаїв.

Прислухаюся до свого серцебиття і дихання. Більше нічого не чую. Пульсує венами кров, кисень наповнює легені. Подумки торкаюсь всіх органів та м’язів. Відчуваю, як крізь шкіру виходить тепло. І згадую — подібне робив! Тілом наче пройшов електричний розряд. 

Сон стає реальністю, мов відновлюю забуті навички. Очі закриті, але я щось бачу. Від мене розходяться потоки хвиль. Цим внутрішнім зором помічаю контури кімнати: на стінах вимальовуються блакитні та жовті лінії, які зливаються у зелені більш широкі візерунки. Сині та червоні лінії, перетинаючись, утворюють фіолетові енергетичні потоки. Все вирує прозорими струмками кольорової субстанції. Торкаюся її думками — вона то холодна, то тепла. Від стін будинку в моє тіло вливається сяюча зелена енергія. 

Я відчуваю, як стаю легким і одночасно сильним, можу літати, високо стрибати і підіймати важке і трощити все! 

В тому місці кімнати, де сидить Йода вібрує темний клубок енергії, від нього тягнуться щупальця і переплітаються з сяйвом візерунків стін, підлоги, стелі. 

— Ти  відчув її, — каже він.

— Офігіти!

— Досить поки.

Одне з його щупалець торкається руки. Кольнуло там, де вливається в мене кольоровий струм.  

Відкриваю очі. Почуваюся, наче відро енергетиків видудлив.

— Це — жива енергія, що утворилася від емоційних енергетичних викидів мешканців будинку, — пояснює Хран. — Твій мозок її сприймає в кольорах: блакитні течії — енергія від позитивних емоцій — це поєднання жовтих — сумних емоційних потоків і зелених — радісних. А червоні течії гніву і сині — агресії,  утворюють фіолетовий негативний потік сили. А тепер спробуй охопити своїми думками і емоціями весь будинок. Потрошку.

— Що? Це як?

— Просто спробуй, що перше спаде на думку. 

— Ти не ображайся, але такий собі з тебе вчитель.

— Роби як кажу. Злийся з потоками, стань одним цілим. Енергія частина тебе. Довірся своїм відчуттям. Пірнай глибше.

— Ну. Окс. Уговорив.

Закриваю очі. Вже майже відразу бачу той різнокольоровий Міжсвіт — думками й тілом одночасно — неймовірне відчуття, таке не описати. Відчуваю, як вливаються в мене знову енергетичні струмки. Це окриляє.

Зусилля! 

Мої енергетичні хвилі розходяться  кімнатою. Сканую внутрішнім поглядом квартиру, міжквартирні переходи, коридор, сходи, ліфт. Капець. Це просто ульот. Я, мов якийсь сканер, радар, чи система відеоспостереження. Так, мабуть, дивляться на світ  боги. Я бог? Та ні , це вже занадто.

 Бачу різнокольорові згустки емоцій, відчуваю думки людей — від одних віє теплом і спокоєм, від інших — прохолодою, інколи хвилі вдаряються об рифи важких емоцій, деякі зовсім пусті — вакуум — мов всі почуття зникли.

В якійсь квартирі сваряться: енергія  розходиться від них, як після вибуху. Мої ментальні щупальця увібрали її в себе — мов солодкий чай запив гіркою кавою. Та враз сварка затухла. Залишилась між ними лиш прохолода. Це я виходить погасив, чи увібрав їх гнів? Але наче сам не злюсь.