1

Система була ідеальною. Але як і все ідеальне, вона тільки такою здавалася. Наше місто було одним із технічних експериментів, які зараз були на піку популярності. Звичайні міста — тепер вважалися старомодними, зараз настав час роботизованих, з різноманітними технічними нововведеннями. І у кожному місті були свої неповторні особливості.

Спочатку нас радували такі експерименти, але згодом деякі люди почали сумніватися в тому, що все змінюється на благо. Я жила звичайним життям, не думаючи про глобальне, поки випадково не натрапила на інформацію, яка змінила моє життя докорінно. І я навіть встигла про це пошкодувати. Іноді краще не знати, але коли правда настільки жахлива, то мовчати і вдавати, що нічого не сталося, не можна. Я втратила все: роботу, будинок, спокійне життя. На мене оголосила полювання міська влада.

А все сталося так…

Родарк, моє рідне місто, п’ятдесят років тому потрапило до числа «щасливчиків», яких відібрали для проведення експериментів. Ми були в повному захваті — Родарк активно роботизували, роблячи життя людей простішим, щоб вони мали змогу реалізовувати свої бажання замість рутинної роботи та непотрібних буденних турбот. Варто було тільки клацнути пальцем, тільки моргнути — і все біля твоїх ніг. Не життя, а мрія! Сп’янілі легким життям, ми не помічали, як нас почали контролювати і маніпулювати нами. Роботи стежили за людьми на кожному кроці, ніби для нашої ж безпеки, але насправді вони підкорили нас собі. Точніше, не вони, а ті, хто цю систему вигадав. Я думаю, ті, хто всім заправляв, просто хотіли зробити нас слухняною безликою масою, щоб у разі чого ми їм не заважали. Ми раділи з того, що припинилися війни. А треба було плакати! Люди, які перестали бунтувати — мертві люди.

Апогеєм всього стала програма знайомств, у якій самотній людині підбирали ідеального партнера. Здавалося, що це щастя, але саме тут правителі прорахувалися. Люди почали змінюватися, їхні рідні та друзі стали помічати, що ті підпадають під вплив своїх ідеальних партнерів і втрачають власну думку. Вони розчинялися у своєму коханні, повністю підлаштовувалися під партнера, навіть ті, кому така поведінка була невластивою.

Я тоді ще не знала, що відбувається і сама вирішила взяти участь у програмі знайомств. Низка невдалих відносин до 25 років мене вимотала і я хотіла знайти справжнє щастя, як і в інших. Мої друзі хвалилися знайденим завдяки програмі коханням і я їм по-справжньому заздрила. Я заповнила анкету на сайті і почала чекати, коли мені запропонують мого ідеального чоловіка.

І ось омріяний день настав. Через три дні після заповнення анкети я отримала повідомлення від чоловіка на ім’я Едріен, 29 років. Він виглядав саме таким, як я уявляла свого коханого з дитинства, але ніколи не могла зустріти: розпатлане темне волосся, темно-сині очі, ідеально рівний ніс, пухкі губи. Він так романтично писав мені, як не вмів жоден інший чоловік. Я відчула, що моє серце тане і сказала, що згодна на зустріч. Мій ідеал не встиг мені відповісти, як сайт підвис і вискочило вікно на весь екран комп’ютера з тривожним повідомленням: «Єво! Вони не справжні, вони роботи. Не вір. Не йди на зустріч. Я зв’яжусь ще з тобою. W725».

Тепер підвисла я. Що за W725 та звідки він чи вона знає моє ім’я? Які роботи? Я не знала, що й думати, але вирішила не поспішати із зустріччю. Сказавши Едріену, що в мене раптово виникли непередбачені обставини, я вимкнула комп’ютер і залізла з телефоном та книгою в ліжко. Мені хотілося чимось відволіктися, а читання мені завжди допомагало. У моєї прабабусі було багато старовинних паперових книг, я з дитинства віддавала перевагу їм замість електронним. Наді мною навіть посміювалися через це. Хто ж в 2117 році читає паперові книги? Точно не мешканка роботизованого експериментального міста. Але я читала.

Пройшло години три з того часу, як я отримала те дивне повідомлення, але більше нічого не відбувалося. Я вирішила, що то був чийсь безглуздий жарт і хотіла вже включити комп’ютер і написати Адріану, але тут мені надійшло повідомлення на телефон. Я відкрила і здивувалася: «Єво, ти молодець, що послухалася мене. Тепер послухайся ще раз. Будь о 23:57 на станції метро «Лісовий парк». Вийди о 23:30 з дому та йди не поспішаючи. Ти встигнеш. Ні на що не відволікайся. І не бійся. Ми знайомі. Я зустріну тебе. Я хочу допомогти. Видали це повідомлення відразу після прочитання. W725».

Я сиділа і тупо витріщалася на повідомлення. Не видаляла, не закривала, просто дивилася. Я не розуміла, що відбувається. Через кілька хвилин я все ж таки вийшла зі ступору і видалила повідомлення. Тепер переді мною стояло питання: йти чи не йти? Що за таємнича людина мені пише? Чоловік це чи жінка? Навіть цього я не могла збагнути.

Я мучилася питаннями до одинадцятої вечора, потім поїла і вирішила все-таки сходити. А чого мені боятися? На варті роботи, всевидящі очі Родарка. Ніхто не наважиться мені завдати болю, ніхто мене навіть не вб’є. Відколи Родарк напхали найсучаснішими технологіями, вбивства припинилися. Здається, мені було років сім-вісім, коли я востаннє чула про вбивство. Навіть нещасних випадків на дорогах не траплялося, адже тепер транспортом керували лише бездоганні роботи.

Я вийшла рівно о 23:30, як мені було велено. Мені хотілося дійти до метро якнайшвидше, але я стримувала крок. Я вирішила пограти у дивну гру таємничого W725. Мені думалося, що він чоловік. Хотілося так думати.

Тільки-но я спустилася під землю, як тут же підійшов поїзд. Я зайшла в порожній вагон і сіла біля входу. З наближенням до станції «Лісовий парк» я почала поглядати на годинник. То була околиця міста і мені не дуже хотілося їхати туди вночі, але цікавість пересилила страх. Все ж, незважаючи на таку безпеку, ми все ще не розучилися боятися. Ми пам’ятали, що страх — жахливий звір, хто зі своїх дитячих спогадів, хто з розповідей батьків.

Потяг під’їхав до необхідної станції о 23:56. Я вийшла з вагона і пройшла вперед кілька метрів. Подивилася на годинник знову: 23:57. Я не встигла навіть подумати, що наді мною, напевно, безглуздо пожартували, як різко згасло світло і чиясь рука притиснула мені до рота смердючу хустинку. Я тільки почула тихий шепіт у саме вухо «не бійся» і знепритомніла.