Чудова новина

– ...Як я вже сказала, ваш бал за практику складається з трьох елементів. Перший – фактичний результат виконаної роботи. Другий – коректність та повнота заповнення щоденника практики. Третій – відгук з місця практики. Отримаю скаргу на вас чи відмову від співпраці – незалік без з'ясування причин. Багряненко, чому так рано? Я дозволяла заходити?

От чорт. Олена, студентка другого курсу, не мала звички запізнюватися в університет. Але формально навчальний рік був закінчений, а про зустріч перед навчальною практикою старості їхньої групи повідомили тільки вранці. В Олени, як на зло, все пішло шкереберть того ранку – ніч не спала, доробляючи дизайн сайту на замовлення, в гуртожитку позапланово вимкнули воду, а дзвінок від старости розбудив за пів години до пари. Та не пояснювати ж це уїдливій викладачці, ім'я якої вона й не пам'ятає?

– Вибачте.

Цю викладачку недарма називали відьмою, хоча жодного відношення до магічного світу вона не мала. Але характер в неї був чарівно паскудний, це знали всі – від першокурсників до аспірантів.

– Багряненко, запізнень я не пробачаю. Вас розподілено до відь- тьху, до Вінницького управління з забезпечення магбезпеки. Щоденник практики заберете в кураторки, а тепер щоб очі мої вас не бачили!

Бажання конфліктувати не було. Олена слухняно покрокувала на вихід, чекати на одногрупників в коридорі. Зробила кілька глибоких вдихів та видихів, заспокоїла себе. Залишилося всього-на-всього два роки. І диплом бакалавра в її руках, продовжувати освіту далі потреби немає. Половину шляху вже пройдено. До того ж захоплення дизайном давало стабільний додатковий дохід, хоч і вимагало жертвувати годинами сну. Все було чудово – якби не ця дурна практика і розподіл казна-куди. Єдина надія була на одногрупників, які не запізнилися на зустріч. Можливо, вони щось знають про цьогорічний розподіл та можуть пояснити, що трапилося і хто її так незлюбив. 

Про відьмаків Олена знала лише відомі широкому загалу факти. По-перше, вони виконували всі функції магічної поліції та підпорядковувалися безпосередньо органам державної влади. По-друге, вони ненавиділи, коли їх називали відьмаками, і стверджували, що не мають нічого спільного з персонажами однойменних ігор, книг та серіалу. Однак, всі називали їх саме так – поки відьмаки не чули, звісно. Ризикувати не хотів ніхто. Самі ж відьмаки гордо називалися мисливцями за нечистю. Третій факт, який вона подумки викреслювала – яка вихована людина рахуватиме чужі гроші – відьмакам платили скажено великі суми. Вона особисто за їхніми послугами не зверталася, але чутки ходили. І всіх клієнтів, щонайменш, Вінницька організація з забезпечення магбезпеки, лишала задоволеними.

Швидкий перегляд сайту організації та кількох статей за темою з Вікіпедії освіжив знання дівчини. Як вона й уявляла собі, відьмаки, на відміну від їхніх образів у вигаданих світах, нічим не відрізнялися від звичайних людей. Хіба що особливими знаннями та неабиякою фізичною підготовкою. Про штучне втручання чи якісь мутації й мови не йшло, навіть магічного запасу як такого у відьмаків не було. До цієї професії, як не дивно, схильні люди з нульовою схильністю до магії, бо завдяки цій особливості мали найбільшу стійкість до її впливу, що важливо в роботі з магічними істотами. І якщо у звичайної людини ймовірно буде хоч крихта магії, бодай вона зовсім не розвиває ці здібності, у відьмака не буде нічого. Не всі абсолютно нездатні до магії люди працюють мисливцями за нечистю, але всі мисливці за нечистю (подумки Олена все одно називала їх відьмаками) – абсолютно нездатні до магії. Це підвищує ймовірність вижити в сутичці з лісовиком та не бути зачарованим мавкою. Ця інформація хоч і була цікавою, але практично ніяк не допомогла – дівчина лісовиком чи мавкою не була.

Спроба оживити себе та підняти настрій сумнівною пластиковою кавою з автомата, який стояв у коридорі, з тріском провалилася. Автомат охоче з’їв кровні гроші бідної студентки, видав порожній стакан, заблимав усіма кольоровими індикаторами та впав в анабіоз. Поки ніхто не бачив, дівчина добряче відвела душу, кілька разів добряче вдаривши бездушну (і беззахисну) машину. Народний метод ремонту не спрацював, видавати цілюще зілля автомат категорично відмовлявся. Скаржитися за вказаним на металевому корпусі телефоном через двадцять гривень здалося жалюгідним.

На щастя, одногрупників швидко відпустили, і більшість оточила Олену, щоб висловити захоплення або співчуття – залежно від рівня ентузіазму. Загальна хвиля емоцій доволі швидко схлинула. Було одноголосно прийняте рішення зібратися у квартирі старости, відсвяткувати завершення навчального року та обговорити останні новини.

Дуже зручно, що в сучасному світі техніка та магія йшли рука об руку: виходячи зі стандартного транспортного порталу, що був найближчим до домівки старости групи, студентки паралельно замовляли їжу в мобільному додатку. Колись все було по-іншому, це вивчали на уроках історії: хрещення Русі та гоніння язичників, середньовічні полювання на відьом. Але в Україні усе магічне завжди поважали або просто не займали, тому навіть найтяжчі для світової магічної спільноти часи не сильно вплинули на розвиток країни. Зараз же домовик чи робот-пилосос – це був просто особистий вибір кожного.

Богдана, наприклад, мала потішного трикольорового котика, який за необхідності перетворювався на малесенького чоловіка й виконував всі хатні справи протягом години. Але на компанію хазяйки кіт відреагував із притаманною домовикам примхливістю, тобто, ніяк.

– Розпестила його, – пошепки пожалілася Богдана. – А скажеш про це – образиться!

Кіт презирливо огледів дівчат, з помітним небажанням перекинувся та спритно накрив на стіл. Зустрів кур’єра, розклав ще гарячу ароматну піцу по тарілках та перекинувся назад, щоб влаштуватися у вільному кріслі. І все це – за лічені хвилини. Олена встигла пошкодувати, що в гуртожитку, як і в багатьох об’єктах державної власності, магія повністю блокувалася. Це робилося задля запобігання правопорушенням. Тому домовички, як і інша дрібна магічна нечисть, таких місць уникали.