Заключення

Від автора

Іноді здається, що казка закінчується, коли герой повертається додому.
Коли зачиняються останні двері, гасне світло у чарівному світі, і все стає знову, як раніше.

Але правда в тому, що справжня історія починається лише тоді, коли ти повертаєшся до себе.
По-справжньому. Всередину.

Коли я писала цю книгу, я думала про тебе. Про тебе, хто, можливо, колись теж відчував себе інакшим.
Про тебе, хто мовчав, коли хотів закричати.
Про тебе, хто намагався бути зручним, тихим, правильним.
Про тебе, хто ховав себе, бо не знав: чи можна бути собою — і бути улюбленим.

Мені дуже хочеться, щоб ти почув:

Ти не один.

Світ іноді здається холодним. Гучним. Вимогливим.
Але під усією цією зовнішньою метушнею є одне маленьке, але важливе місце — і воно твоє.

Твоя тиша.
Твоя глибина.
Твоє справжнє «я».

Ти не повинен бути сильним щодня.
Ти не зобов’язаний знати все, бути кращим, завжди у гарному настрої.
Ти — людина. І ти маєш право бути живим.

Я вірю, що всередині кожного з нас є світло.
Воно може бути тьмяним. Схованим. Майже непомітним.
Але воно є.

Це світло не треба доводити. Його не потрібно заслуговувати.
Воно — твоє за правом народження.
І якщо колись ти раптом забудеш, як воно виглядає — згадай цю історію.

Згадай Емму. Згадай, як вона йшла, сумнівалася, губилася, але все одно знайшла шлях.
І, можливо, ти зрозумієш: ти теж йдеш. І ти теж знайдеш.

Нехай ця книга стане твоїм нагадуванням:

Ти важливий.
Ти потрібний.
Ти заслуговуєш бути собою.
Ти заслуговуєш бути почутим.
Ти заслуговуєш бути улюбленим — не за щось, а просто так.

І навіть якщо ніхто раніше тобі цього не казав —
Я скажу.

Ти — диво.
Ти — живий.
І це вже чарівно.

Дякую, що пройшов цей шлях разом із Еммою.
Дякую, що довірився цій історії.
Дякую, що не здався.

А якщо колись захочеш знову почути, як звучить твій внутрішній голос — просто відкрий першу сторінку і почни знову.

Я поруч.
Завжди.

З любов’ю,
Олександра Вальтер