Місто загублених талантів
Вступ
Іноді мрії не помирають.
Вони просто засинають.
Вони ховаються десь глибоко, мов золоті монетки у старій скриньці. І якщо довго туди не зазирати — здається, ніби всередині порожньо. Але одного дня ти випадково відкриваєш її… і серце здригається. Бо скарб усе ще там. Він просто чекав на тебе.
Еммі було тринадцять.
Колись вона хотіла бути відомою — не заради оплесків, а тому, що відчувала в собі вогонь. Вона мріяла танцювати на сцені, створювати номери, надихати інших. Уявляла, як одного дня хтось скаже: «Я теж захотів танцювати, коли побачив тебе».
Але поступово вогонь почав згасати.
Слова оточення були, як холодний вітер:
«Це дурниці»,
«Ти не підходиш»,
«Обери щось нормальне».
І Емма, стиснувши свою мрію до маленького клубочка, сховала її десь усередині.
Перестала танцювати.
Перестала мріяти.
Перестала вірити.
Зовні — звичайна дівчинка: окуляри в кишені, невпевнена хода, акуратна зачіска.
Усередині — забутий океан світла, музики й рухів.
І одного дня це світло прокинулося.
Почалося все вночі.
Спершу — дивний сон.
Потім — мерехтливий вогник на стелі.
А потім… теплий голос, ніби зсередини:
«Час повертатися. Ми скучили.»
#1465 в Фентезі
#349 в Міське фентезі
#474 в Різне
#59 в Дитяча література
Відредаговано: 20.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
