Глава 19

Полювання на символ

Полювання почалося не з криків і не з пострілів.
Воно почалося з тиші в наказах.

Служба магії більше не говорила про збій. Вона більше не говорила про потік. Вона говорила про небезпеку для стабільності. Про зараження ідеями. Про фігуру, яка руйнує довіру до системи.

На стінах з’явилися оголошення:
«Архен — причина темряви.»
«Архен — загроза порядку.»
«Архен приховує світло.»

Його ім’я більше не було іменем.
Воно стало знаком.

— Вони зробили з тебе легенду, — сказала жінка в масці. — Але легенди легко вбивати.

Архен сидів у глибокій залі Нижнього шару, де раніше зберігали старі труби. Тепер тут ховали дітей. Він дивився на шматок металу з написом, який принесли з поверхні.

— Вони думають, що якщо заберуть мене, — сказав він, — світло повернеться.

— Люди хочуть простих відповідей, — відповіла вона. — А система хоче простих ворогів.

Того дня патрулі більше не шукали ресурсів. Вони шукали обличчя. Ходили по кварталах, ставили запитання, обіцяли нагороду за інформацію.

— Вони обіцяють світло, — сказав сивий чоловік. — Тим, хто скаже, де ти.

Архен відчув, як у ньому ворухнулося світло. Не страхом — тяжкістю.

— Вони купують людей тим, що самі в них забрали, — сказав він.

У верхніх кварталах двоє солдатів схопили хлопця, який намалював на стіні слова: «Не трубам». Його били не тому, що він опирався. А тому, що він дивився.

У нижчих районах люди почали ховати написи глибше. Тепер слова були не на стінах, а на руках — подряпинами, символами, які розуміли лише свої.

— Це стає війною, — сказала жінка в масці. — Тихою. Але війною.

Архен підвівся.

— Якщо вони хочуть символ, — сказав він, — нехай побачать мене не як тінь.

— Ти не можеш вийти сам, — відповіла вона. — Вони чекають.

— Саме тому я вийду не туди, де чекають.

Вони повели його старими ходами, які йшли не до площ, а до забутих ринків. Там, де колись торгували кристалами, тепер горіли бочки з вогнем. Люди збиралися в коло, обмінюючись їжею і новинами.

— Це він, — прошепотів хтось.

— Це той, про кого говорять, — сказав інший.

Архен вийшов до вогню.

— Я не приніс світло, — сказав він. — Я приніс правду.

Натовп мовчав.

— Вони кажуть, що я сховав його, — продовжив він. — Але світло більше не хоче бути знаряддям. Воно хоче бути шрамом, а не трубою.

— Ми мерзнемо, — сказав чоловік із потрісканими руками. — Наші діти бояться.

— Я знаю, — відповів Архен. — Але якщо ми повернемо лампи старою ціною, ми знову заплатимо дітьми.

Хтось кинув у вогонь тріску.

— Ти пропонуєш нам чекати?

— Я пропоную вам бачити, — сказав Архен. — І не дозволяти їм називати це світлом.

У цей момент з темряви вийшли солдати. Їхні кристали світилися рівно, холодно.

— Об’єкт знайдено, — сказав один.

Люди розступилися. Не від страху. Від розуміння, що це не про них. Поки що.

— Архене, — сказав чоловік у плащі. — Ти підеш із нами. Добровільно.

— Куди? — спитав він.

— Туди, де світло знову стане світлом.

— Ви хочете зробити з мене ключ, — сказав Архен. — А я не замок.

— Ти — причина розколу, — відповів чоловік. — І ми заберемо причину.

Архен відчув, як світло в ньому ворухнулося. Воно не виривалося. Воно трималося, як щось, що більше не хоче тікати.

— Ви не заберете мене, — сказав він. — Ви заберете вибір.

Солдати рушили вперед.

І тоді з натовпу вийшов хлопчик. Малий, худий, з обпеченими пальцями.

— Він був там, — сказав він. — У клітках. Як і я.

Жінка вийшла за ним.

— Якщо ви заберете його, — сказала вона, — заберіть усіх нас.

Ще один крок уперед.
І ще.

Люди не билися. Вони просто стояли.

Чоловік у плащі стиснув зуби.

— Ви захищаєте темряву.

— Ми захищаємо одне одного, — відповів хлопчик.

Служба відступила. Не тому, що програла. А тому, що побачила: символ уже не один.

Коли солдати зникли, Архен сів біля вогню. Його руки тремтіли.

— Тепер вони прийдуть інакше, — сказала жінка в масці.

— Я знаю, — відповів він. — Вони більше не ловитимуть мене. Вони ловитимуть тих, хто в мене вірить.

Він подивився на людей навколо.

— Я не хотів бути знаком, — сказав він. — Але якщо я ним став… то нехай це буде знак не темряви, а того, що світ може перестати бути машиною.

Полювання не закінчилося.
Воно змінило форму.

Тепер це було не полювання на людину.
Це було полювання на сенс.

І Архен зрозумів:
коли система боїться сенсу,
вона починає стріляти не в тіла,
а в надію.