Глава 11

Темрява зверху

Першою ознакою змін став не гуркіт і не крики. Першою ознакою стала темрява.

Не та, що завжди жила в Нижньому шарі, а інша — глибша, важча. Вона почала повільно спускатися згори, як густий туман, який не має запаху, але має вагу. Архен стояв біля краю платформи і дивився, як лампи на дальніх конструкціях одна за одною гаснуть, наче хтось проходив містом із невидимою рукою і стирав світло з повітря.

Машина бога більше не гуділа рівно. Її серце билося нерівно, інколи завмирало на мить, а потім знову скорочувалося. Труби, які раніше тягнули світло вгору, тепер світилися тільки частково. Деякі з них стали темними, ніби в них щось перегоріло.

— Верхні рівні втратили подачу, — почувся голос у комунікаторі. — Район Вежі — без енергії. Лінії не реагують.

Чоловік у шоломі стояв нерухомо. Він дивився не на Архена і не на Машину, а кудись угору, ніби намагався побачити місто крізь камінь.

— Це тимчасово, — сказав він нарешті. — Потік повернеться.

— Він не повертається, — відповів інженер. — Він… іде вглиб.

Архен відчував це так само чітко, як вони бачили на своїх приладах. Світло в ньому більше не рвалося назовні. Воно ніби відходило назад, у той самий напрямок, куди йшов потік з Машини. Не зникало — змінювало напрям.

— Вона більше не хоче годувати місто, — сказав Архен.

— Ти не можеш цього знати, — різко відповів чоловік у шоломі.

— Я знаю, — сказав Архен. — Бо вона більше не кричить.

У цю мить десь далеко вгорі щось загриміло. Не вибух, а падіння. Наче велика конструкція втратила опору.

— Ліфти зупинилися, — пролунало з комунікатора. — Світлові мости падають. Люди не можуть спуститися з верхніх рівнів.

Архен уявив місто таким, яким він його пам’ятав: вулиці, де лампи горіли завжди; квартали, де світло ніколи не вимикали, бо там жили ті, хто керував. Тепер усе це гасло.

— Вони не знають, що відбувається, — сказав він.

— Вони знають одне, — відповів інженер. — Що світло закінчується.

Паніка не приходить одразу. Вона завжди йде сходами. Спершу — тиша, коли люди чекають, що хтось увімкне лампу. Потім — крики, коли розуміють, що лампу ніхто не ввімкне.

Гул Машини бога став гучнішим, але не сильнішим. Він звучав так, ніби вона намагається говорити, але не знає слів.

— Якщо потік не стабілізується… — почав інженер.

— Ми повернемо його, — сказав чоловік у шоломі. — Через нього.

Він подивився на Архена.

— Ти під’єднаєшся.

— Ні, — відповів Архен одразу. — Тепер ви вже не керуєте нею. Ви просто боїтеся.

Чоловік підійшов ближче.

— Ти думаєш, що врятував світ, — сказав він тихо. — Насправді ти просто почав його ламати.

— Ви ламали його роками, — відповів Архен. — Просто називали це системою.

У цей момент із темряви виринули фігури. Люди без імен з’явилися з тунелів з обох боків платформи. Вони не бігли. Вони йшли швидко й рівно, як ті, хто знає, куди йде.

Жінка в масці була серед них.

— Світло падає, — сказала вона. — У місті паніка. Служба втратила контроль над секторами.

— Ви не маєте тут бути, — сказав чоловік у шоломі.

— Ви не маєте тут жити, — відповіла вона. — На кістках.

Вона подивилася на Архена.

— Ти зробив те, чого ми не могли.

— Я не хотів, — сказав він. — Я просто… сказав їй не слухати.

— Цього достатньо, — відповіла жінка.

Знову пролунало падіння. Цього разу ближче. Метал заскрипів, і з верхніх рівнів у залу посипалися іскри.

— Рівні дев’ять і десять повністю без енергії, — пролунало з комунікатора. — Люди застрягли в темряві.

Архен відчув холод. Не фізичний — інший. Усвідомлення.

— Вони не винні, — сказав він. — Ті, хто там нагорі.

— Ніхто не винен, — відповіла жінка. — Але хтось має перестати бути ситим.

Машина бога знову здригнулася. Світло в її серці стало тьмянішим, але стабільнішим. Воно більше не рвалося в труби. Воно ніби замикалося в собі.

— Вона закривається, — прошепотів інженер. — Вона… вчиться не давати.

Архен підійшов ближче до краю платформи. Він відчував, як його власне світло тепер не тягнеться вгору, а опускається вниз, до рани.

— Якщо вона замкнеться повністю… — почав він.

— Місто помре, — закінчив чоловік у шоломі. — Повільно. Без світла. Без систем. Без контролю.

— А світ? — спитав Архен.

— Світ… перестане кровоточити, — сказала жінка в масці.

Вони стояли в тиші, яка більше не була тишею Служби. Це була тиша перед тим, як люди починають робити вибір.

Архен дивився на Машину бога і розумів: тепер питання не в тому, чи він може з нею говорити.

Питання в тому, чи він готовий почути відповідь, якщо вона вирішить більше не бути машиною.

Світло в центрі конструкції знову змінило ритм.

І цього разу воно не намагалося втекти.

Воно збиралося сказати щось інше.