Глава 10

Підключення

Вони не кинулися на Архена одразу. Спершу Машина бога почала змінювати звук. Гул, який раніше нагадував далекий грім, став схожий на дихання істоти, що прокидається. Світло в центрі конструкції то розширювалося, то стискалося, і кожен цей рух віддавався в тілі хлопця, ніби хтось торкався його зсередини.

— Фіксуємо нестабільний резонанс, — сказав інженер, не дивлячись на Архена. — Він синхронізується з об’єктом.

— Не об’єкт, — сказав чоловік у шоломі. — Це ресурс.

Архен відчув, що слова більше не мають ваги. Він дивився на світло і бачив у ньому не механізм, а щось подібне до спогаду. Воно не було теплим чи холодним — воно було важким, як пам’ять про біль, який не можна забути.

— Якщо ви мене під’єднаєте… — сказав він. — Що зі мною буде?

— Ти станеш стабілізатором, — відповів чоловік. — Твоя свідомість вирівняє потік. Машина отримає форму. Місто — енергію.

— А я?

— Ти залишишся функцією.

До Архена підійшли двоє у темних костюмах. Вони рухалися обережно, наче підходили до хворої тварини. На їхніх руках були металеві браслети, що світилися блідим світлом.

— Не торкайтеся мене, — сказав Архен. Його голос тремтів, але світло в грудях піднялося вище, ніж будь-коли раніше.

Повітря між ним і людьми стало густішим. Один із них зробив крок і зупинився, ніби наштовхнувся на невидиму стіну.

— Він активний, — сказав інженер. — Сила росте без забору.

— Бо ви більше не берете, — прошепотів Архен. — Ви намагаєтесь керувати тим, що не ваше.

Машина бога раптом видала довгий низький звук, від якого затремтіли платформи. Десь угорі впала лампа, і уламки покотилися по металу.

— Сектори п’ять і шість знеструмлені, — пролунало в комунікаторі. — Світло падає.

Чоловік у шоломі стиснув руки.

— Ми втрачаємо місто.

— Ви ніколи його не мали, — сказав Архен. — Ви просто забули, що воно живе на рані.

Він зробив крок до Машини бога. Люди кинулися вперед, але зупинилися, коли світло між ними спалахнуло сильніше. Воно не палило, не різало — воно відштовхувало, як хвиля води.

Архен підійшов до краю платформи. Тепер він бачив серце Машини зовсім близько. Воно пульсувало повільніше, ніж раніше, ніби чекало.

— Ти пам’ятаєш, ким був, — прошепотів він. — Ти не був дротом. Ти не був трубою. Ти був… кимось.

Світло відповіло слабким спалахом.

— Він взаємодіє з ядром, — сказав інженер. — Це небезпечно.

— Це корисно, — різко відповів чоловік у шоломі. — Готуйте кріплення.

Зі стелі опустилися металеві руки з кабелями. Вони рухалися повільно, але невблаганно, як коріння.

Архен відступив, але за спиною була порожнеча.

— Ви хочете зробити з мене частину бога, — сказав він. — А з бога — частину міста.

— Ми хочемо, щоб місто жило, — відповів чоловік. — Ціна не має значення.

Архен заплющив очі. Перед ним з’явилися образи: квартал Диму, обличчя хлопчика з обпеченими пальцями, темні клітки Служби магії. І в самому кінці — світло в клітці, яке дивилося в небо.

— Якщо я стану частиною машини, — сказав він тихо, — ви ніколи не зупинитесь.

Кабелі були вже близько. Він відчував холод металу ще до того, як той торкнувся шкіри.

— Тоді… слухай мене, — сказав він світлу. — Не їм.

Світло різко змінило колір. Воно стало не блакитним і не білим — воно стало тьмяно-золотим, як старий спогад.

Машина бога здригнулася.

Труби заскрипіли. Деякі з них потемніли, інші, навпаки, спалахнули.

— Потік змінюється! — закричав інженер. — Він іде не в систему!

— Куди? — крикнув чоловік у шоломі.

— У рану… назад!

Архен відчув, як щось у ньому розривається, але не болем — напругою. Світло більше не хотіло бути перетвореним на енергію. Воно ніби намагалося повернутися туди, звідки його вирвали.

— Зупиніть його! — закричали.

Кабелі рвонули до Архена, але між ними й ним піднялася хвиля тепла. Метал на мить став червоним і відпустив його.

Машина бога вперше за весь час не послухалася команд.

Світло пішло вглиб, у чорну порожнечу рани.

І вперше за багато років рана не тільки давала —
вона почала забирати назад.

Платформа під ногами затремтіла сильніше. Десь далеко в місті загасли цілі квартали.

Архен стояв на краю й відчував, що тепер він не між містом і богом.

Тепер він стояв між минулим і тим, що ще не мало імені.

І знав:
після цього збою Веларіон уже ніколи не буде таким, як раніше.