Глава 1

Хлопчик із попелу 

Архен жив у кварталі Диму — частині Веларіона, де небо завжди виглядало брудним, навіть у ті рідкісні дні, коли хмари розходилися. Сонце сюди доходило як розмита жовта пляма крізь товстий шар сірого туману, а дощ мав різкий запах металу й попелу. Люди ставили бочки під струмені води не для пиття, а для того, щоб збирати іржу: її продавали на заводи як дешеву сировину. У повітрі постійно висів запах гару, і діти ще змалку вчилися кашляти тихо, щоб не привертати уваги дорослих.

Будинки тут були криві, нашвидкуруч збудовані з уламків старих стін і іржавих листів металу. Вікна майже завжди залишалися зачиненими, бо світло вважалося розкішшю, а тепло — небезпекою: якщо в хаті було надто світло, це означало, що хтось у ній хворий на магію, і тоді приходили люди в чорному.

Архен прокидався рано, ще до того, як фабричні сирени різали повітря. Він працював на сортуванні шлаку — перебираючи уламки чорного каміння, яке залишалося після плавлення божественної руди. Його руки завжди були чорні, а під нігтями накопичувався пил, який неможливо було вимити. У дванадцять років він знав про втому більше, ніж про ігри. Про ігри тут узагалі не говорили — у кварталі Диму не гралися, тут виживали.

Люди навколо не говорили про майбутнє. Майбутнє вважалося чимось далеким і небезпечним, як інша країна, про яку краще не знати. Вони говорили про зміну зміни, про пайку хліба, про те, кого сьогодні забрали зі Служби магії. Слово «бог» звучало рідко, бо вважалося старим і непотрібним, як слово «король».

Того дня на площі було тісно. Люди стояли так щільно, що Архен відчував чужі ребра своїми ліктями. Йому здалося, що всі зібралися не для того, щоб щось побачити, а щоб переконатися, що вони ще існують. Посеред площі стояла клітка з чорного металу. Вона була велика, мов хлів для худоби, але в ній лежала істота, схожа на людину.

Тіло бога світилося зсередини тьмяним помаранчевим світлом, ніби в ньому тліло вогнище, яке ось-ось згасне. Його шкіра була бліда, з тонкими тріщинами, немов старий камінь. Очі були людські — надто людські, щоб Архен міг повірити, що це справді бог. У цих очах не було гніву, лише втома.

Архен не розумів, чому істота, схожа на людину, має назву «бог». Він не бачив у ньому нічого величного. Йому здалося, що цей бог більше схожий на старого робітника, якого забули відпустити додому.

Глашатай вигукнув, що це бог бурі, винний у трьох роках посухи. Люди почали кричати. Хтось згадав мертві поля, хтось — дітей, які не дожили до весни. Архен мовчав. Він не знав, що таке буря, бо ніколи не бачив справжнього дощу. Але він добре знав, що таке порожній шлунок, і тому йому було байдуже, кого звинувачують у відсутності хліба.

Перший камінь вдарив бога в плече. Потім другий — у груди. Ланцюги дзенькнули. Хтось замахнувся палицею. Бог не кричав. Він тільки повільно підняв голову і подивився в небо, якого не було видно крізь дим. Архен прошепотів, що бог не плаче. Чоловік поруч, із шрамом на щоці, відповів, що боги не плачуть, вони тріскають, як лампи, коли в них занадто багато світла.

Коли істота в клітці перестала рухатися, повітря стало теплим. Це тепло не було приємним — воно нагадувало про печі на заводах. Люди розійшлися мовчки, ніби нічого важливого не сталося. Архен теж пішов, але відчував, що в ньому щось залишилось від цього видовища, як попіл після вогню.

Удома він довго не міг заснути. Йому здавалося, що він усе ще бачить ті очі. Уночі його розбудив біль у руках. Долоні світилися слабким блакитним світлом, ніби в них поселився шматочок того вогню, який жив у богові. Архен злякався і заховав руки під ковдру, але світло просочувалося крізь тканину, залишаючи тремтячі плями на стінах.

Він плакав тихо, щоб ніхто не почув. Він знав, що якщо хтось побачить це світло, прийдуть люди в чорному. А про людей у чорному тут говорили пошепки, як про смерть.

На світанку у двері постукали.

Стук був рівний і спокійний, наче людина за дверима не сумнівалася, що їй відчинять.

Архен сів на ліжку, притискаючи руки до грудей, і зрозумів, що його життя в кварталі Диму вже закінчилося, хоча він ще стояв у тій самій кімнаті.