Розділ 20

— Вибач, що вчора, не попередивши пішов. Я просто не хотів тебе будити, мені треба було на роботу. Ти була прекрасна тієї ночі.
— Нічого страшного, я так і зрозуміла, шо ти пішов на роботу. І тобі теж дякую за ту ніч. - я підійшла до Саши ближче, провела рукою по його губам і щоці, і поцілувала його спочатку в шию, а потім піднялася до губ.
— Голубки, будете займатися цим після роботи. - несподівано до нас підійшла Марлен. - Саша не заважай Кірі працювати. 
— Да, вибач. - Саша швидко від мене відсторонився. - Мені вже пора йти зустрінемося на вихідних.
— Добре, бувай! - він на прощання поцілував мене в щічку і вийшов з кафе.
— Я бачу ви добре провели час разом. Ну, розповідай!
— Та нічого такого. Просто зустрічаємося.
— Не бреши мені, - насупила брови Марлен, - я живу тут довше за тебе. І знаю тутешніх людей краще за тебе. Саша дуже сором'язливий, і він цілується на людях тільки коли це серйозні у нього стосунки.
Ці слова підняли мені настрій, хоча я намагалася не показувати цього, на моєму обличчі з'явилася усмішка. Значить, я Саші по справжньому подобаюся, можливо він навіть закоханий в мене. Але я не хотіла поспішати з висновками, бо мені вже розбили серце, я не хотіла щоб це повторилося.
— Почекай, а звідки ти це знаєш? - засумнівалася в Марленових словах я.
— Я ж кажу я місцевих знаю, як свої п'ять пальців. Зустрічався до тебе Саша з однією дівчиною. Катька її звали. Майже до весілля дійшло. Зробив твій Сашко їй пропозицію руки і серця. Спочатку вона погодилася. А потім вони не зійшлися в одному питанні і розійшлися як в морі кораблі. 
— В якому питанні?
— Та то не важливо! - махнула рукою Марлен.
— Це дуже важливо. Марлен, сонечко, скажи будь ласка, що за конфлікт у них стався.
— Ну якщо ти так просиш добре скажу. Вона хотіла поїхати звідси, хотіла почати нове життя в іншому місці. А Саша хотів пустити свої коріння тут. Тому вони вирішили розійтися Саша залишився тут з батьками, а Катюха зібрала валізи і поїхала звідси.
— А де тепер ця Катя?
— Незнаю, мабуть десь далеко звідси. Вона після того як поїхала навіть не приїжджає сюди до батьків. Так всі хто уїзжає з цього міста більше ніколи не повертається, і навпаки хто приїжджає сюди більше ніколи не покидає його.
Мене збентежила думка, що я більше не уїду, звідси. Мені тут дуже подобається, але ж не залишатися тут навічно. Я хотіла ще побачити своїх батьків. Я кохаю Сашу, але якщо мені прийдеться вибирати між ним і моїми батьками, я виберу батьків. Я один раз вибрала чоловіка, замість батьків і тепер буду жалкувати про це до кінця своїх днів. Шкода, що вже нічого не виправиш.
— Я думала, що Ірен жартує коли каже, що ти буває пропадаєш з нашого світу! Скільки можна тебе звати!
— А що ти кажеш?
— Я кажу будь в залі і не відволікайся мені треба відійти. Добре?
— Добре.
Але як Марлен, сказала я не довго побула в нашому світі, я знову заринулася з головою в свій. Там мені спокійніше і легше дихати.