Розділ 16

Мамі Саші стало легше, вона вже не так довго спить і вже може говорити з рідними. Але все одно лікарі залишили її ще на пару днів. Саша повернувся до своєї роботи, але першу половину дня все одно проведе в лікарні. Але пообіцяв мені, що після роботи він зі мною зустріниться. Я чекаю це з нетерпінням, але не хочеться півдня провести в кімнаті, ще коли на тебе з потолка пильно дивиться своїми порожніми очима ангел. Тому я беру свій альбом і фарби і направляюся до моря. Тільки там я себе відчуваю сильною і незалежною. На морі зараз дуже вітряно. Я одягнена занадто легко для такої погоди, на моєму тілі мурашки по шкірі побігли, з'являється гусяча шкіра. Але я не хочу звідси йти тому я сідаю на холодний і мокрий пісок беру до рук альбом і завмираю на місці. Я дивлюся на це розбурхане море, на ці великі хвилі, на їхні бризки. І я закриваю очі і вдихаю всіми своїми легеням цей холодний морський запах. І моя душа ніби вже не тут, вона відділилася від мого тіла і тепер літає над морем. Я неохоче відкриваю очі і намагаюся перенести все що тільки що відчула на папір. До мене долітають бризки від хвиль, але я їх не помічаю я зосереджена на своєму малюнку. Я не помічаю нічого, що відбувається біля мене. Я не помічаю те що море заспокоїлося і перестало бушувати, я не помічаю   рибалок які виносять свої сітки на берег, я не помічаю маленькі кораблі які швартуються к порту, я не помічаю дітей, які бігають на березі і ліплять пасочки, я не помічаю того скільки годин я вже сиджу на пляжі. Я навіть не помічаю, того що до мене хтось повільними кроками наближається. Протягує свою руку і торкається мого плеча, я від несподіванки здригаюся. Ця людина стає перед мною.
— Я так і знав, що знайду тебе тут! - посміхаючись сказав Саша. -  Знову малюєш? - він сів біля мене і зазирнув мені в альбом. - А ти що тільки почала?
— Що? - я подивилася на пустий папір і тільки зараз зрозуміла, що нічого так і не намалювала. - Ох ... да ... нічого не спалає на думку. - пробурмотіла я у відповідь. - А чого ти так рано? Ти був в лікарні?
— Чого рано? Вже сім годин вечора. Я вже встиг побувати і в лікарні і на роботі, і навіть знайти мою дурненьку дівчинку. - після цих слів він поцілував мене у щічку. - Ходімо я куплю тобі морозива і ми погуляємо.
— Добре, тільки спочатку я занесу альбом в кімнату.
Спочатку встав Саша, а потім він допоміг і мені піднятися після цього ми пішли геть вже від спокійного моря і нічого не вказувало, що тільки зранку тут був шторм.