Місто, яке не позначено на картах

Розділ 10

Нарешті  вівторок, не можу дочекатися коли вже піду на пікнік. Але мені ще треба зранку заїхати на пошту, але не хотілося їхати на шкільному автобусі і зустрітися з Сашею. Тому я підійшла до людини у якої точно повинна бути машина. Мені пощастило їй теж треба до сусіднього села. У Беззубого Джо був старенький «Жигуль» зеленого кольору десь сімдесятих років.
— Сідай, не бійся моя крихітка тебе не вкусить, - сказав Джо провівши рукою по своєму «Жигулю» , - її звати Ніна в честь моєї покійної матері. Земля їй пухом, - сказав він перехрестившись.
Я залізла в цю стару тарантайку там смерділо цигарками і рибою або немитими ногами ( як на мене що то, що то жахливо смердить ). Як тільки Джо сів він закурив свою цигарку і почав заводити машину.
— Давай крихітко, давай старенька, заводься.
Мабуть машина почула його благання бо вже через хвилину вона нарешті завелася. 
— Ось і все можемо їхати, - посміхнувся він мені своїм беззубим ротом. 
Доїхали ми дуже швидко Джо ніби не бачив дорожніх знаків і поворотів. Машину матиляло з однієї сторони в іншу, але він тільки курив свою цигарку і підспівував шансону. Я думала що поки доїду то оглухну від цієї музики.
Беззубий Джо підвіз мене прямо до пошти.
— Я заїду за тобою десь через час, а може і пізніше, - викрикнув він коли я вже закривала двері.
На пошту я приїхала з однією метою, дізнатися чи не прийшов  мені лист від батьків. Постоявши трішки в черзі я нарешті отримала його.
« Люба донечко! Ми так довго чекали від тебе якоїсь звістки і нарешті дочекалися! Ми теж винні, що ти вийшла за того чудовиська, треба було зупинити тебе. Він нам погрожував і ми злякалися, і нічого тобі не сказали. Але ми раді що ти жива і здорова. З нами теж все добре, ми з батьком дуже чекаємо коли зможемо тебе побачити. Пиши частіше, якщо ти можеш.
З любов'ю твої батьки. »
Я не стала довго чекати і одразу почала писати відповідь на їхній лист :
« Любі мамо і тато! Я так рада що з вами все гаразд. Ви не винні в тому що я вийшла заміж за того чоловіка. Навіть якби ви мені розповіли я б вас не послухала. Я була дурна і молода, але тепер вже все змінилося. Я змінилася і такого вже більше не повториться. Я буду вам писати, але ви теж не забувайте про мене.
Міцно цілую і обнімаю ваша донька. »
Ось такий короткий лист я відправила батькам. 
Щас тільки друга година, до пікніка ще багато часу. І я вирішила почитати щось з тих книг, які я взяла в бібліотеці. Я вмостилася на своєму підвіконні і  мій погляд впав на книгу  « Вечора на хуторе близ Диканьки » Миколи Гоголя.
Я і не помітила як потроху почала засинати, мене розбудив стукіт в двері.
— Привіт, готова до пікніка, - на порозі стояв Саша з квадратною сумкою, - О, я що тебе розбудив? - спитав він побачивши моєсонне обличчя.
— Ні,все добре тільки можна я перевдягнуся, - і не дочекавшись відповіді захлопнула перед ним дверима.
Він мене чекав на вулиці, з тією жахливою сумкою.
— Ну, що пішли, - взявши мене попід руку сказав він.
— Да, ходімо, - відпустивши його, пішла вперед.
— Зачекай нам в іншу сторону!
Ми пішли в сторону міста, хоч я думала, що найкраще місце для пікніка це пляж. 
— Знаєш років п'ятдесят тому це місто виглядало зовсім по іншому. Це було маленьке рибальське містечко, тут не було магазинів, кафе і навіть готеля. А потім приїхав якийсь чоловік йому тут дуже сподобалося. І він рішив вкласти в це місце гроші, як він казав для покращення інфраструктури. Саме перше що він  побудував це був порт і туди почали припливати кораблі. Проявилися нові робочі місця, і всім було добре поки не дізналися що було на тих кораблях. Але людям якщо чесно було все рівно куди той вантаж везуть, поки не почали поширювати його серед дітей і підлітків. Я зараз кажу не про контрабандний одяг чи продукти. Коли батьки цих дітей сполохнулися слід того чоловіка вже простиг, його більше тут не бачили.
— А звідки ти знаєш? Це ж було ще до твого народження!
— Все це мені батько розповів. А ось ми і прийшли! 
Ми піднялися на невеличкий холм, але з нього  було видно і місто і навіть нескінченне море.
Поки я милувалася краєвидом Саша вже дістав з сумки ковдру на яке тут же сів, і почав діставати бутерброди і інші продукти. Я сіла біля нього але все одно не могла відвести погляду від прекрасного краєвиду.
Мені було дуже добре з ним, я ще не зустрічала таких чоловіків. Він міг підтримати будь яку розмову. Вже стемніло, але мені не хотілося йти. 
Він провів мене прямо до дверей мого номеру. Ми стояли один напроти одного, я притулилася до дверей. Він повільно але впевнено підійшов до мене так щоб наші губи ледь торкалися. Запустив одну руку мені в волосся, а іншою взяв за талію. І ось тоді поцілував мене. Саша поижав мою талію до себе і почав гратися з моїм волоссям. І тоді ми злилися в пристрасному поцілунку. Я хотіла щоб він тривав вічно. Але не всім мріям судилося здійснитися. Саша повільно відпустив мою талію і волосся.
— М-м-оже зай..., - не встигла я договорити, Саша мене перебив.
— Скоро побачимося, - посміхнувся він, чмокнув мене в щічку і розвернувшися пішов.
Я тільки і могла дивитися на те як він йде. Я зайшла в свою кімнату дуже збуджена у мене вже давно не було сексу, але я про це навіть не думала до цього поцілунку. І у мене був тільки один вихід забути про це, я дістала з під ліжка ще не відкриту пляшку коньяку і вирішила випити її всю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше