***

Зима. Міський вокзал. На пероні стоять поодинокі люди. Хтось чекає свій потяг, хтось людину, яка от-от приїде. А хтось просто стоїть. Усі вони приходять і йдуть, залишаючи перон позаду. Потім знову повертаються. І це коло розірвати може лише смерть. Деякі стоять по декілька хвилин. Хтось стоїть годинами. Контролери і касири працюють цілий день. Але і вони рано чи пізно йдуть додому. І вокзал залишається насамоті. Хоча, якщо порахувати усіх, хто живе на вокзалі, то наврядчи можна сказати, що мешканці вокзалу самотні.

Тут є також своя ієрархія і ми з повагою будемо ставитися до всіх членів цієї громади.

Дозвольте представити вам голову громади - Станційне приміщення - це, власне, те, що зазвичай асоціюється у людей з вокзалом. Це будівля, на якій великими літерами написано “ВОКЗАЛ”, де можна придбати квитки, почекати свого потягу і навіть переночувати.

Далі - перон - це та частина, куди прибувають потяги.

Далі - колії і платформи - до них під’їжджають потяги і на них виходять пасажири, або з них заходять в потяг.

Потім каси.

Ну і потім буфет, державно важливі кімнати (дамські кімнати), камери зберігання багажу, зал очікування і кімнати для ночівлі.

Я дуже препрошую, якщо забула когось із членів цієї громади.

А ви не думайте, що вони живуть і функціонують лише тоді, коли є люди. І тим паче не ображайте їх думкою, що саме людина змушує їх функціонувати. Це їх дуже сильно засмутить.

Не буду сперечатися, що саме людина дала їм життя. але далі це створіння здатне функціонувати самостійно. Так само як і людське дитя.

В кожній добі є час, коли вулиця абсолютно порожня. Нікого немає на вулиці. Навіть охоронці і чергові  йдуть в приміщення щоб хоч на хвилечку заплющити очі.

І саме в цей час і відбувається те, що люди називають ДИВОМ. Насправді це зовсім не диво. А звичайна буденність світу, який ми думаємо, що вивчили і опанували. Можливо ми і змогли розгадати будову атомів, можливо зможемо навіть колись дізнатися, з чого складаються іони. Бо ми ставимо за мету собі це дізнатися і віримо, що це можливо. Але чомусь життя таких звичайних об’єктів як міст, чи перон нам нецікаві і навряд чи ми колись зможемо розгадати їхнє потаємне життя. Та що може бути з тим, що створила сама людина?!

Людина дуже вразлива істота. І щоб нас не травмувати і не лякати, багато тіл прикидаються неживими. Це у них такий негласний закон від Бога – служити людині і турбуватися про її безпеку і комфорт.

Чи подобається їм це – не знаю. Мабуть у них є теж відчуття, як у слуги і принца спадкоємця. Слуга може бути гарнішим, сильнішим, кращим в усьому. Але принц є принц і з цим нічого не поробиш.

Тому світ змушений турбуватися про безпеку і комфорт «принців».

Але іноді якийсь молодий і необережний камінчик порушує цей закон. Йому хочеться на мить розплющити оченята і подивитися на світ. Помахати рученятами тим істотам, які топчуть його своїми ногами. Буває таке, що якась маленька дитина це помічає, хапає його і біжить до батьків, щоб показати їм це, але камінчик вже згадує правило і знову перетворюється на мертву каменюку.

• Доброго раночку вам, пані касо! Як вам спалося сьогодні? – рано-ранесенько питає локомотив молоду касу, біля якої він вчора зупинився.
• Дякую що спитали, пане. Пречудово. Сніжок такий м’якенький і пухкий вкрив мене і я спала в теплі, - відповіла, потягуючись і розминаючи затерпле за ніч тіло.
• Радий допомогти, - підморгнув дівчині молодий і свіжий сніжок, який саме пролітав біля цих двох.
• Ооо, прийшов вже. Що ти тут забув? Відв’яжись від панни! Це домагання так щільно прилягати до її тіла!
• Ой, звідки б гуло! Ти сам не відмовився притулитися до її гладенького і ніжного корпусу.
• Да, хто б від такого відмовився. Але я вихований локомотив. І не чіпатиму панни без її дозволу. А ти невихований брудни сніг.
• Я білий і пухнастий. Якщо ти протреш своє скло, то побачиш це, - огризнувся сніг.
• Ой, панство, ви не забули, що я все ще тут знаходжуся? – обурилася каса, яка вже встигла причепуритися і вкласти сніг на своєму даху по останній моді.
• Щиро перепрошую, пані. Але цей нахаба вас грубо домагається!
• Те, що сніг потурбувався про те, щоб я не змерзла, не означає те, що ви сказали тільки що. І я думаю, вам вже час на роботу.
• Так ще ж навіть не світає, пані.
• Так, але вам вже пора, - відрубала каса і відвернулася від нього.

Похнюпивши носа, локомотив повільно поїхав геть.

• Яка ви пречудова сьогодні, пані, - продовжував літати біля дівчини сніг.
• Ой, ви мені лестите, - зашарілася каса.
• В жодному разі, пані. Такої краси я ще зроду не бачив. А я літаю багато де.
• Ой, ну це вже точно лестощі. Ви стільки прекрасних кас бачите, що я з ними точно зрівнятися не зможу.
• І якими ж стандартами краси ви то судите? Ви прекрасна, пані. Я би провів з вами цілий день. Але вітер жене далі. Я ще навідаюсь сьогодні до вас, пані. Бувайте.
• Бувайте.