Рудий плащеносець

Рудий плащеносець

— Сильний гад, — повторився Тоєн, коли голові Ради нарешті дали спокій помічники, і перестали ломитися в будинок різні співчуваючі, які бажають особисто переконатися, що вона не постраждала.

Атана всіх випроваджувала зі словами, що їй треба відпочити і подумати, що подією на полігоні займаються слідопити, що всі охочі можуть запропонувати свою допомогу і бути посланими в далекі далі і без того невдоволеним Кояном. Бути посланим нікому не хотілося, тож охочі розібратися та допомогти швидко закінчилися.

Атана з почуттям виконаного обов'язку зачинила двері на замок і пішла на кухню, готувати заспокійливий чай. А там за столом сидів Тоєн, якому хотілося поговорити.

— Розумієш, — розповідав він, — ми його навіть не одразу помітили. Його шурхотіння каменів під ногами видало. Майже ідеальна невидимість. Якщо не знаєш, куди дивитися, навіть легкого тремтіння повітря не помітиш. Але ми помітили. Стали чекати, поки він зупиниться, і повелися дуже безглуздо. Не подумали, що такий майстер може помітити наш щит.

— Він помітив, — впевнено сказала Атана, щедро кидаючи в окріп листя перцевої м'яти.

— Помітив, — підтвердив Тоєн. — І одразу вирішив утекти. Кмітливий гад. Ми за ним. Точніше, я за ним, а Таладат навперейми. А цей поганий до крайності недоучка, інакше я його назвати не можу, додумався до того, щоб застосувати повітряний таран, яким можна зламати міську стіну. Там зараз на полігоні така яма... і піщані бархани ближче до стін. На мою думку, він до скельної основи пісок пробив… Загалом, не важливо. Важливо, що цей ідіот гарненько шмякнувся об стіну над аркою, не вбився лише завдяки захисному амулету, а скоріше навіть артефакту, який врятував господаря, але сам цього порятунку не пережив. Роєм світляків розсипався, уявляєш, яке було навантаження? Якщо він у нього був один, то побитий полігон, вважай, помщений. І ілюзія зникла. Шкода, що сповзлий по стіні, як давлений тарган, наш гад зміг підвестися і досить бадьоро втекти. Ми з Таладатом поки оббігали навколо ями в піску, наздогнати його не встигли.

— Я теж зреагувати не встигла, — сказала Атана. — Чекала, чекала, сигнальну павутину розвісила. А він прорвався крізь неї так швидко, що я це відчула в той момент, коли він пробігав повз мене. Тільки відволікло…

— Нічого, наступного разу ми його спіймаємо, — оптимістично сказав Тоєн і потягся до чашки, в якій плавало в окропі м'яте листя.

— Мене?! — непідробно здивувався хтось за спиною Атани.

Наступного моменту чашка пролетіла повз голову жінки і розбилася об щось невидиме.

Невидиме одразу стало видимим і почало матюкатися, намагаючись струсити з схожого на каструлю шолома налиплі листочки, що явно руйнували ілюзію.

Атана здивовано подивилася на досить худого молодого чоловіка, зрозуміла, що він і є той самий гад, і мало не отримала по голові знятим і кинутим у противників шоломом. Повернути невидимість це не допомогло. Ще й яскраво-руде волосся продемонструвало. Настільки руде, що насамперед згадувалася чомусь Вельда.

— Твою ж бабусю… — з незрозумілим їй захопленням сказала Атана.

Більше вона нічого сказати не встигла і своїм здогадом поділитися з Тоєном не змогла. У рудого чоловіка полетів стілець, що спалахнув на півдорозі і розсипався попелом. Сама Атана була смикнута назад. Одночасно до рудого полетів стіл. Його спалити він не встиг чи не зміг. Натомість спробував відкинути. Тоєн стіл легко спіймав, чомусь охнув і, знову смикнувши Атану, разом з нею присів за стільницею.

— Так, — похмуро промовив Тоєн, слухаючи лайку супротивника. — Те, що довго було в цьому будинку, він зруйнувати не може. Так…

Тоєн погладив долонею підлогу, широко посміхнувся.

— Адже непогано. Пороси будинок, щоб він не випустив цього дурня. І дурень піти не зможе.

— Що? — здивувалася Атана.

— Ти господиня, то проси. Мене дім не послухається.

— Як просити?

— Мовчки. Просто дуже сильно цього забажай. Постарайся. А я поки що… Заррраза!

У стільницю вдарило поривом вітру.

— Універсал недоучений! — припечатав Тоєн і чомусь підвівся.

Атана пристрасно побажала, щоб рудий не міг вийти з дому, чомусь вирішивши, що чим швидше будинок вмовить, тим швидше зможе допомогти Тоєну. Майже одразу відчула відгук — згода замішана на подиві. А Тоєн охнув і впав на спину, стукнувшись головою об підлогу. Рудий же почав кричати, обіцяючи спалити халупу разом із собою.

— Тоєн?!

Жінка обережно виглянула з-за стільниці, здивовано глянула на майстра ілюзій, який сердито смикав якусь ганчірку, пришпилену парою ножів до стіни. Очевидно, ганчірка була цінна. Така цінна, що він без неї жити не міг.

Кивнувши своїм думкам, Атана поповзла до Тоєна, який навіть не спробував підвестися. Повзла напрочуд довго. Так довго, що встигла усвідомити, що незрозумілим чином вбудувала цього бовдура у своє життя, і тепер, якщо він так і не встане, все розвалиться. Після чого буде дуже погано та неправильно. І життя доведеться вибудовувати спочатку, вдруге.

— Тоєн, вставай, Тоєне! — з підвиванням стала вимагати вона. Затиснула долонею собі рота і потрясла головою.

Щось вона робила зовсім не те, якщо вірити відчуттям.

— Тоєн!

— Погана жінка, — пробурчав він, не розплющуючи очей. — Перестань наді мною вити. А то я відчуваю себе трупом.

Атана схопила його за шкірку і зі злості труснула.

— Здається ребро зламано, — задумливо промовив чоловік, так само не розплющуючи очей. — Гарна річ повітряний кулак, захист майже пробила, шкода, що якісь дурні її використовують. У закритих приміщеннях.

Атана озирнулася на дурня. Він так само лаявся і смикав ганчірку, зрідка намагаючись дострибнути до ножів. Але його зросту явно не вистачало.

— Так, — діловито сказав Тоєн. — Поки я нічого не бачу, допоможи мені дістатися столу. Там ми посидимо та подумаємо.

— Подумаємо? — здивувалася Атана.