Лабіринт

Лабіринт

Неті Ларка була вродлива, вважалася талановитою і була впевнена в тому, що розумна і приваблива. І все було б просто чудово, але, на жаль, дуже часто їй не щастило. Ось і зараз, замість того, щоб опинитися в одній трійці з кимось гідним її особи, вона виявила поряд дурепу Айку Віла і якогось дивного хлопця. Айка взагалі ніби переслідувала її. Минулого разу вони теж опинилися в одній трійці і ланцюг Неті не отримала через те, що багато часу витратила на суперечки з цією дурепою. А як із нею не сперечатися, якщо вона не розуміє елементарних речей? Наприклад, що командувати повинен хтось розумний, а не горласта дівка, яка прогуляла половину уроків у школі. Якщо чесно, Неті взагалі не розуміла, як Айку можна допускати до іспиту. А раптом вона отримає ланцюг? Через якусь безглузду випадковість. Це ж буде катастрофа.

— Головне, знову не гаяти час на суперечки, — пробурмотіла Неті і подивилася на хлопця.

Він дивився порожнім поглядом крізь стіну і, схоже, взагалі не розумів, де знаходиться. Складалося враження, що його без його відома закинули до лабіринту і навіть не сказали, навіщо.

— Так, — задумливо сказала Неті.

З усього виходило, що з Айкою домовитись буде легше. А хлопець… Головне, його дорогою не загубити. А то вигляд у нього... не від цього світу.

Неті зітхнула і пішла до злої Айки.

Втім, переговори пройшли непогано. Хлопець горластій дурепі теж не сподобався, і вона відразу ж погодилася, що такого командира їм не треба. Тому головного, точніше головну, у трійці вони вибрали легко та просто – підкинули монетку. Пощастило, як не дивно, Неті. Можливо, це була компенсація за всі ті невдачі, які зазвичай переслідують її на всіляких іспитах.

Потиснувши один одному руки, дівчата повернулися до хлопця, щоб розповісти йому, як далі їхня трійка діятиме. Зрештою, дівчата в лабіринті були не вперше і навіть не вчетверте. А цей хлопець, навіть якщо встиг у якомусь лабіринті побувати, то не в цьому.

— Справи, — сказала Айка, коли вони підійшли до незнайомця впритул.

Він стояв, притулившись плечем до стіни і спав. Дуже нахабо нахабно спав.

— Може його штовхнути? — задумливо запитала Неті й відразу передумала. Ще образиться, як ним після цього командувати? Ображений чоловік незговірливий і впертий, не погодиться, навіть якщо від згоди буде залежати його життя. Так казала мама, а мамі Неті вірила. — Не штовхатимемо. Потрібно його розбудити. Якось акуратно.

Айка серйозно кивнула, потім порилася в сумочці, що висіла на плечі, і продемонструвала крихітний флакон з темного скла.

— Ось, — сказала явно пишаючись собою. — Витяжка з горень-трави.

Неті мимоволі підібгала губи. Смердюча витяжка, звичайно, будь-кого змусить прокинутися, але самій її нюхати не хотілося.

— Ти акуратніше.

Айка кивнула, спритно відкрила флакон і сунула хлопцю під ніс. По помешканню відразу ж поплив різкий запах. Хлопець шарахнувся, вдарився об стіну головою і здивовано подивився на дівчину, що ризикнула його розбудити.

— Доброго ранку, — хмуро сказала Айка.

— Ага, — чомусь кивнув хлопець. Озирнувся і задумливо промовив: — Хороша вода. Спокійна.

Дівчата переглянулись.

— Сподіваюся, ти знаєш, що нам треба пройти через кілька приміщень із перешкодами? — поцікавилася Неті, одразу ж натякаючи на свою першість.

Хлопець глянув собі під ноги, потім на неї й потойбічно посміхнувся.

— Знаю, — сказав, коли відповіді від нього вже не чекали.

— Гальмо якесь, — задумливо промовила Айка.

Неті на неї шикнула і представилася:

— Неті Ларко. Я сьогодні головна.

— Хіят Дакка, — озвався хлопець і широко позіхнув. — Гарна тут вода, — повторив навіщось.

— Айка Віла, — поспішила представитись друга дівчина і з викликом подивилася на хлопця.

Він її виклик проігнорував. Натомість притулився лобом до стіни, а потім взагалі повільно опустився на коліна і завмер у такій позі.

Дівчата переглянулись.

— Нам треба йти, — нагадала Неті.

— Навіщо? — глухо спитав хлопець.

— Щоб дійти до кінця та вийти з лабіринту, — пояснила, як маленькому дівчина.

— А, — байдуже озвався він і приголомшив: — Це не поспіхом.

— Що?! — поспішила обуритися Айка.

— Як не поспіхом?! — підтримала її Неті. — Я командир трійки, я сказала, що йдемо, отже, йдемо.

Хіят сумно зітхнув, а потім люб’язно дозволив:

— Можете йти.

Дівчата знову переглянулись. Піти без нього вони якраз не могли. Ті, хто кидає усіляких придурків у лабіринті, ланцюг точно не отримають. Ось тільки, як двом тендітним дівчатам зрушити з місця такого здорового хлопця? Бити і сповивати його небажано, екзаменатори не зрозуміють. Одна команда ж начебто.

— Нам разом треба йти, — спробувала достукатися до розуму Хіята Неті.

Він зітхнув.

— Мені нікуди не треба, — заявив глухо. — Я не поспішаю. І я краще почекаю, поговорю з водою і дочекаюся того моменту, коли вона мене пропустить, замість того щоб штурмувати таку оманливо м'яку стихію.

— Яку ще стихію? — підозріло спитала Айка.

Хлопець обдарував її скептичним поглядом і знову притулився чолом до стіни.

— Звичайну, — сказав. — Самі подивіться.

Дівчата переглянулись і синхронно знизали плечима.

— Перешкоди на дверях завжди, — невпевнено сказала Айка.

— Дурниці, — озвався хлопець. — Перешкода сама кімната. У ній струменить водяна стихія. Яка може нас випустити чи не випустити. Я її хочу вмовити. Але ви, якщо хочете, можете спробувати прорватися через двері силоміць. У вас, напевно, вийде. Рано чи пізно. Коли стихії наші спроби набриднуть.

Дівчата знову переглянулись.

— Ніколи про таке не чула, — зізналася Неті.

Айка кивнула.

А хлопець їх проігнорував і нічого не пояснив.

— Він ненормальний, — пошепки сказала Айка, коли дівчата підійшли до дверей.

— Або прикидається. Є такі ледарі, які не хочуть отримати ланцюг та відповідальність, — поділилася своєю версією Неті. — Хоча одне одному також не заважає.