Таладат. Сумна історія

Таладат. Сумна історія

Діла клопотала навколо брата, намагалася одночасно його нагодувати, розпитати, вмовити та вилаяти. Виходило у неї затишно і по-домашньому. Ладай похмуро спостерігав за цим дійством. У його сім'ї так поводитися було не прийнято, особливо при свідках. Взагалі, там мало виявляли свої почуття, та й ці почуття були переважно негативні. І тепер Ладаю було незатишно, наче він підглядав за чимось дуже інтимним.

Хіята і Дорану така поведінка анітрохи не бентежила. Хлопець періодично підходив до столу і тягав з тарілки опікуна м'ясо, пояснивши цей вчинок тим, що їсти він взагалі не хоче, тому за стіл не сяде, але м'ясо дуже апетитно пахне. Дівчина милувалась сімейною ідилією і щось малювала на серветці, теж відібраній Хіятом у Таладата.

Потім Ділі набридло клопотати, вона озирнулася і веліла сідати за стіл усім. Згадала, що не представила братові Ладая та Дорану. Та й Хіят не привітав опікуна як слід.

Хіят чомусь усміхнувся і вибухнув явно завченою тирадою про те, як радіє поверненню Таладата сонце, що співають йому пташки і чому сусідський пес тепер не посміє мітити дерева в саду. Діла перервала вихованця на найцікавішому місці, просто давши йому потиличник, перезнайомила всіх і шумно видихнувши села поруч із братом. Він похитав головою і глянув на Хіята.

— Як я розумію, ти знайшов свої крила? — спитав чоловік.

— Що? — здивувався Хіят.

— Крила. Людина має два крила. Одне крило почуття, на яких легко грати, особливо, якщо їх до початку гри не було. Друге – розуміння. Немає нічого гіршого за людину, яка шукає тих, хто її зрозуміє. Тому що на розумінні зіграти ще легше, ніж на почуттях, і ця гра затягує сильніше.

Хіят кивнув, а Дорана та Ладай переглянулись.

— Я хотів спитати, — сказав водник.

— Я здогадався, — усміхнувся Таладат. — Ну що ж, поговоримо. Тільки спершу я візьму з вас клятву. Ці відомості жодної загрози місту не несуть, тому навіть під каменем ви зможете нічого і нікому не розповідати, пославшись на неї.

— Яку клятву? — насторожився Хіят.

— На крові. Про те, що ви нікому не розкажете те, що я вам розповім. Є речі, які краще нікому не знати.

Ладай кивнув. Дорана знизала плечима. Нікому нічого вона розповідати не збиралася, але, якщо подумати… Дід може почати розпитувати. Брати. Навіть якщо питатимуть зовсім не про те, вона може випадково проговоритися. А присяга не дасть цього зробити. Тож нехай буде, хоч клястись на крові і не хочеться.

Діла принесла глибоку миску з водою та свічку. Таладат просто на столі намалював трохи кособоку фігуру із безлічі трикутників, щось пошепотів, підпалив свічку, покапав воском у центр малюнка і приклеїв свічку туди.

— Хай буде вогонь нашим свідком, — голосно сказав. Потім поклав перед свічкою миску з водою і додав: — Нехай вода береже наші слова.

Долоні Таладат різав звичайним ножом, які майже кожен має на кухні. Почекав, поки всі опустять долоні в миску з водою, знову щось пошепотів і дозволив Дорані залікувати рани. Дівчина пирхнула, але залікувала.

— Так, тепер клятва, — задумливо промовив чоловік. — Напевно так. Клянуся, що все сказане сьогодні в цій кімнаті залишиться зі мною і не буде передано тим, кого зараз немає.

Хіят, Ладай і Дорана слухняно заприсяглися. Свічка яскраво спалахнула і згасла, а по воді в мисці пішли кола.

— Добре, — сказав Таладат. — Значить так. Спочатку я розповім, а потім ви ставитимете запитання. Мене не перебивати. Інакше ця розмова затягнеться надовго.

Хлопці дружно кивнули. Перебивати вони нікого не збиралися. Потім може захочеться, але вони постараються стриматися.

Таладат зітхнув, влаштувався зручніше і почав розповідь. Здалеку почав, так само, як колись чув сам.

— Все почалося з того, що одного разу Каїт Еїне закохався. І зрозумів, що цю дівчину Рада не схвалить, за жодних умов. Він навіть питати не став, і так це знав. Тим більше, щойно йому виповнилося п'ятнадцять років, його почали активно знайомити з дочками, онучками, племінницями та іншими родичками мудрих чоловіків та жінок із Ради. Він був хлопчиком розумним і знав навіщо його знайомлять, тому так у жодну пастку і не попався, хоча часом хотів. Навіть про випадкових знайомих Каїт намагався з'ясувати якнайбільше і в більшості випадків дізнавався, що ці дівчата теж мають якесь відношення до Ради, старих родин та інших людей, які мають вагу. Попадатися на повідець із почуттів Каїт ніколи не хотів. Вважав їх зайвими. Тож і не помітив, як закохався. У зовсім невідповідну дівчину.

Зустрів він її на базарі, куди якраз привезли трави та свіжі овочі. Ні те, ні інше Каїту було не потрібно, але базар здався йому підходящим місцем, щоб втекти від чергової нав'язливої ​​знайомої. Він петляв рядами. Наполеглива дівчина його переслідувала, вдаючи, що просто гуляє, зовсім випадково там, де щойно пройшов зберігач. Довелося втікачеві думати, а потім, коли дівчина вирішила прискоритися і наздогнати, пірнати під стіл із довгим квітчастим скатертиною. Щоб сховатися та перечекати.

Під столом пахло гіркуватою травою, було досить темно, після яскравого сонячного дня. А ще там на нього чекала доля. Великооке дівчисько, яке теж від когось ховалося. На Каїта вона подивилася відсторонено і байдуже, тільки якийсь амулет, що висів на шнурку, в долоні стиснула. Нав'язлива дівчина виявилася наполегливою і досить розумною. Вона гуляла кругами навколо місця де загадково зник Каїт. Розпитувала продавців та покупців. Добре хоч під столи не заглядала, мабуть, це не спало їй на думку.

Каїта дівчині не видали. Чи не помітили, як він ховався. Чи вона не тільки йому не сподобалася з першого погляду. Але під столом довелося сидіти довго, у незручній позі, упираючись головою в стільницю. Щоб відволіктися зберігач став роздивлятися дівчину. Начебто звичайну дівчину, в обшарпаній знизу спідниці і непоказній темній кофті з рукавами по лікоть. Волосся заплетене в тугу косу. Звичайна дівчина, нічого особливого. Тільки очі великі та втомлені. Молоді дівчата так не повинні дивитися.