Спробуй його змусь

Спробуй його змусь

— Що він робить? — пошепки запитала Дорана, вдосталь намилувавшись якимсь прибитим хлопцем, що торкався чогось невидимого перед собою.

— Захист вивчає, — відповів Хіят.

За хлопцем вони спостерігали через горищне вікно, передаючи один одному старовинну трубу, куплену десь Ладаєм. Робити магічні лінзи не можна, а подивитися хто там бродить уздовж паркану іноді дуже хочеться.

— Довго він її вивчатиме? — запитала дівчина. — Якщо довго, то мене можуть почати шукати. Адже я мамі допомагаю, вам просто поїсти принесла.

— Хто його знає, — зітхнув Хіят.

Він і Ладай уже майже два десятидення весь вільний час проводили у бібліотеці. Вони вивчали карти острова. Хіят вголос читав щоденники попередніх зберігачів, після чого хлопці дружно розглядали генеалогічне дерево, намальоване кимось на форзаці книги з історії міста. Навіщо їм це було потрібне, хлопці не говорили. Але Дорана підозрювала, що вони збираються шукати родичів Хіята. Будь-яких, скільки завгодно далеких, аби серед їхніх предків був хтось із сім'ї зберігачів. Що вони із цими родичами збираються робити, дівчина навіть думати не хотіла. Напевно, задумали якусь дурість.

Взагалі вона в цій компанії відчувала себе матусею хлопчиків. Особливо коли приходив Лііран, що зображував із себе батька. Дорана змушувала Хіята та Ладая їсти і спати. Допомагала збирати і ставити на місце книги, що не знадобилися, коли їхні завали на підлозі починали заважати ходити бібліотекою. Відповідала на безглузді запитання. І всіляко їх підтримувала. Раптом справді когось знайдуть і з того вийде щось хороше?

Крім пошуків родичів хлопці займалися вивченням житія Каїта Еіне, у цьому їм допомагав Лііран, який тягав літературу з міської бібліотеки. Свій інтерес до цього життя він пояснив близьким знайомством з Вельдою, яка завдала йому психологічної травми. З хлопця посміялися, але відстали. Тим більше, на людях він читав усе так чи інакше пов'язане з тими, хто зберігає, і був у цьому не самотній. Це Хіяту він носив тільки те, що стосувалося його батька.

Хлопець, який вивчав захист, ще трохи потупцював і пішов, і Хіят з Ладаєм вирішили повернутися до своїх справ.

— Точно! — на півдорозі до бібліотеки згадав Ладай. — Сьогодні ритуал тимчасового зберігача проводять. Напевно, це він і був.

— Тимчасовий зберігач? — зацікавилася Дорана, яка якось примудрилась не помітити цю подію.

— Дурниця якась, — відмахнувся Хіят. — Навіть якби мене не було, цей ритуал міг би спрацювати лише у разі війни. Місту не потрібні тимчасові.

— А, — сказала Дорана. — А якщо він знову прийде?

— Нехай собі ходить, — байдуже сказав Хіят. — Ще два дні, і захист біля будинку буде настільки міцним, що ми тут навіть істоту з потойбіччя зможемо викликати. Непомітно для магів, що проходять повз.

І посміхнувся.

До бібліотеки вони дійшли мовчки, а там Хіят знову вирішив поговорити:

— Я зрозумів, кого мені нагадує портрет Каїта в коридорі.

— Кого, — зацікавився Ладай.

— Ділу. Не зовнішністю. Просто таке відчуття. Однаковості.

— Ага, — сказав вогневик. — Може, вони твої справжні родичі?

— Ні, — хитнув головою Хіят. — Тут інше. Може дар, може ще щось. І мене зацікавила одна річ. Адже Ділу послали охороняти мою маму, але вона запізнилася. Правильно? От я й подумав, навряд чи туди б послали мага середніх здібностей і сил, яким Діла вважається. Сенсу немає. Середні маги за моєю мамою начебто не ганялися.

— Справді дивно, — визнав Ладай.

— Давайте спочатку з однією проблемою розберетеся, потім перейдете до інших, — попросила Дорана.

— Це не проблема, — підняв палець вгору Хіят. — Це загадка. Розгадка у якої, напевно, дуже проста — існує спосіб приховати свої справжні здібності та вміння. Мені б цей спосіб став у нагоді. Чомусь мені так здається.

— Тобі щось ховати вже пізно, — сказав Ладай. — Але загадка справді цікава. Особливо якщо в комплекті є і спосіб дізнатися справжні здібності та вміння тих, хто їх приховує. Ось це точно знадобиться. А то будуть нам неприємні сюрпризи, коли хтось безпечний раптом стане небезпечним.

Дорана тільки зітхнула.

Тепер вони ще пошуком цього займуться. Запитати у Діли навряд чи ризикнуть. Натомість хлопцям буде чим зайнятися до приходу Таладата, який вже близько, але все ніяк не дійде.

Бідолашний хлопчисько-вогневик страждав. Атана була впевнена, що через свою дурість, але йому здавалося, що через несправедливість світоустрою.

Він щодня ходив до будинку тих, хто зберігає, намагався пройти далі знайомої яблуні і в нього нічого не виходило. Зовсім. На четвертий день він навіть чийсь сміх почув у кущах, до яких дійти не міг, скільки не докладав зусиль. Це його остаточно розлютило і хлопець кинув у кущі вогонь. Захист його не пропустив. Хлопець у результаті отримав опіки і тепер страждав.

Бовдур.

Зате Атані нарешті було добре, тому що цей хлопчик був у її розпорядженні. До цього він встигав втекти та сховатися. Накази прийти і відзвітувати нахабно ігнорував. Чи не розумів, що рано чи пізно прийти все одно доведеться, і чим пізніше це буде, тим більше розлютиться на нього голова Ради. Чи то наївно думав, що ті, хто зберігає, можуть ігнорувати будь-які накази, і сподівався, що цим і займеться, як тільки його пропустить захист будинку. Загалом, коли хлопця спіймали прямо на порозі лікарні, про те, що він погано вчив історію, і що навіть зберігачі повинні відповідати на питання Ради та її голови, йому розповіли насамперед. По-друге пояснили, що кожна мить зволікання коштувала йому краплі доброго відношення. І зараз від нього взагалі нічого не залишилося, тому його ведуть на допит, до каменю, під яким збрехати неможливо.

Бовдур не прислухався і спробував втекти. За це був скручений і погнаний до Будинку Ради мало не стусанами. Втім, він навіть побачивши найдобрішу і наймудрішу не зрозумів, що настав час починати стримувати свій темперамент і задуматися про те, хто він насправді, і хто йому ставитиме запитання. Його явно вибрали для проведення ритуалу зовсім не за великий розум та кмітливість.