Частина 3 Пустельник

Пустельник

Голова Ради міста Великий Камінь знайшла будиночок на горі без жодних зусиль. Незважаючи на те, що людина, яка жила в ньому, вперто називала себе пустельником, стежку до її порога протоптали широку. Та й житло найменше нагадувало печеру самітника. Добротний будинок, частково кам’яний, частково дерев'яний. Стоїть на рукотворному уступі в оточенні величезних сосен. Біля самого будинку навіть якась пахуча зелень росла. А вздовж стежки хтось насаджував квітів.

Пустельники так не живуть. Атана достеменно знала. Бачила вона цих пустельників, які в кращому разі коротали дні, ділячи печеру з худою облізлою козою, що дає кухоль молока в день. І харчувалися вони з городика і тим, що випрошували у добрих людей, спускаючись до селищ. А ще вони були одягнені в сіро-бурі лахміття.

Хазяїн будиночка пустельника навіть не нагадував. Добротний одяг, підстрижений і без обов'язкової кудлатої бороди.

Він сидів на порозі, курив люльку і дивився на небо.

І вдавав, що не помітив гостю, що наближається.

Даріне Атана хмикнула і похмуро посміхнулася. Навіть якщо в тій трубці щось галюциногенне, ця людина все одно бачитиме всіх, хто підходить надто близько до його будинку. Він, напевно, обплів усю гору сигнальним павутинням і пастками, які спрацюють при наближенні зовсім небажаних гостей. Та й приходити до тями він вміє миттєво. Навіть незалежно від свого бажання вміє. Згадати тільки, як він миттєво тверезів при наближенні небезпеки. І так і не зізнався, амулет який вміє приводити до тями носить, або це властивість його організму. Самостійно зміненого організму. Ця людина колись хотіла бути кращою з кращих і робила для цього все можливе і неможливе.

А потім він подорослішав, порозумнішав, і йому набридло. Насправді він став гіршим за Ільтара. Пророку доводиться рухатися і щось робити через божество, що його штовхає. А від цієї людини ніхто нічого не вимагає і він віддається блаженному неробству. Зі смаком віддається. Вже п'ять років.

Насправді, як виявилось, йому навіть накопичені багатства не потрібні. Їжу йому приносять охочі отримати пораду. Втім, як і вбрання. Якось Атана навіть спостерігала, як йому дах ремонтували. Усе за ті ж поради. Вміє людина заморочити чужі голови.

— Яке гарне видіння, — сказав чоловік, коли Даріне Атана підійшла до нього майже впритул.

Він усміхнувся, підніс трубку до рота, а потім зі смаком пускав у небо сизі кільця диму. Смердючого диму.

Голова Ради відступила на крок і вирішила просто почекати. Ця людина допитлива, тож рано чи пізно запитає, чому до неї прийшли. Краще б рано, але…

— Що таку гарну жінку привело до старого холостяка? — спитав чоловік, провівши поглядом чергові димні кільця.

Атана пирхнула. Насправді, давненько її гарненькою не називали, сміливців не було. Та й власну старість він явно перебільшує. Навіть не погладшав на дармових харчах і від неробства.

Може, він насправді, коли ніхто не бачить, бігає навколо своєї гори і тренується з мечем? Раніше він був дуже добрим мечником.

— Мені потрібна допомога, — сказала жінка, вирішивши не гаяти часу. Її, напевно, вже шукають.

— О! — чомусь зрадів чоловік.— Моя допомога?

— Твоя!

— Я тепер допомагаю лише порадами, — сумно зітхнувши, зізнався чоловік.

Атана глибоко вдихнула, трохи подумала і дала йому потиличник. Зрештою, він лише колишній підлеглий. Вона стільки разів це робила.

— Яка важка ручка, — захопився чоловік і знову затягнувся люлькою.

За польотом димних кілець вони спостерігали разом.

— Допоможеш? — запитала жінка.

— Навряд чи. Мені нема для чого, — зізнався чоловік.

Це Атана й так знала. А ще вона знала, що у будь-якої людини є бажання та мрії. І майже будь-хто, якщо йому пообіцяти допомогти у їх виконанні, може змінити свої принципи. Тим більше тоді, коли принципово ледарює.

— Пам'ятаєш, ти колись казав, що тільки я можу виконати твоє давнє бажання, — лагідно-лагідно сказала жінка.

Він зітхнув.

— Можеш, — не став сперечатися.

— Якщо ти мені допоможеш, і якщо виконання твого бажання не завдасть шкоди моєму місту, я не просто тебе вислухаю, я зроблю те, чого ти хочеш.

Чоловік хмикнув і поклав люлбку поряд із собою.

— Яка приваблива пропозиція, — сказав задумливо й усміхнувся хмарам. — Ні, твоєму місту я ніколи не хотів шкодити. Втім, як і тобі. Моє бажання стосується лише мене.

Атана знову хмикнула. Він стільки років намагався підловити її на випадково сказаних словах, і тут на тобі. Лише його стосується. Не дуже віриться, якщо чесно. Але й брехати про не заподіяння шкоди він не стане. Навіщо йому? Хотів би завдати шкоди, міг би зробити це давно. Він із тих людей, з якими навіть збирачі воліють не зв'язуватися.

— То що тобі треба? — спитав чоловік.

— Ти згоден?

— Мені нудно, так що згоден. Люблю поєднувати приємне з корисним. А тут і бажане отримаю, і розважусь. Сподіваюся, ти не забудеш про обіцяне.

— Не забуду, — впевнено сказала Атана.

— От і добре. Чим я можу тобі допомогти?

— Знайди мені зберігача.

— Що? — не повірив своїм вухам чоловік.

— Не що, а кого, — спокійно поправила жінка. — Зберігача.

— Ти його загубила чи думаєш, що тільки я можу підібрати відповідну людину?

— Ти ж знаєш, що Великий Камінь не має того, що зберігає, — почала пояснювати Атана.

— Має, — перебив її чоловік. — Нещодавно з'явився. Навряд чи хтось інший міг би перенаправити енергію з ліній сили під містом.

— Так, навряд, — не стала сперечатися Атана.

Спостережливий, зараза. Втім, як завжди.

— Стривай! — азартно ляснув себе по колінах чоловік. — Ти не знаєш, хто він?

— Не знаю.

— Треба ж. Як цікаво. Втім, якби я був зберігачем, теж не став би нікому про це говорити. Так жити спокійніше.

— Допоможеш мені? — з натиском спитала Атана.

— Знайти того, хто зберігає? — уточнив чоловік.