Родинні справи

Родинні справи

Як не дивно, після повернення додому Хіята ніхто не чіпав. Ладай, що визирнув на шум, голосно хмикнув, махнув рукою і повернувся до своєї кімнати. Діли видно не було. Чи так міцно спала і не чула, як підопічний, що засинав на ходу, впустив вішалку і зіткнувся зі стільцем. Чи досі не повернулася зі своєї загадкової роботи.

Ні, робота у Діли була звичайна. На перший погляд. Вона була аналітиком, щось вивчала і вираховувала. А ось як ця робота поєднується зі структуризацією заклинань і чому часто доводиться їх структурувати ночами, Хіят не розумів. Він навіть підозрював, що насправді у тітоньки з'явився чоловік. Але ж не питати про це.

Хлопець поклав у крісло витягнуту з-під сорочки кішку, яку забрав із собою, бо більше її не було куди діти. Вона була ручна, але навряд чи домашня — Ліджес упіймав її, коли вона разом з іншими приблудами обідала тим, що винесла з питейні худенька подавальниця.

Хіят ніколи про домашню тварину не мріяв, навіть у ранньому дитинстві. Навіщо йому кішка тепер, щиро кажучи, не знав. Швидше за все, шкода стало. Та й тварина невелика, самостійна. І Діла навряд чи буде проти.

— Ось, — сказав хлопець хвостатому придбанню. — Звикай. А я посплю.

Одяг він кинув на спинку того ж крісла, впав на ліжко і, зважаючи на все, миттєво заснув.

Сни цього разу не турбували, і прокинувся Хіят у гарному настрої. Його не зіпсувала навіть кішка, нахабно спляча на голові. І незадоволений вигляд Діли не зіпсував. Втім, задоволена фізіономія Ладая теж.

— Їсти будеш? — похмуро запитала опікунка.

— Мяу! — підбадьорилася кішка, що йшла слідом за хлопцем, обігнала Хіята і чинно сіла перед людиною, що пропонує їжу.

— Хм, — сказала Діла.

— Це Шмига, — представив придбання Хіят. — Вона шмигає туди, потім сюди, коли на руках не сидить.

Опікунка кивнула і погладила кішку ногою. Та не заперечувала.

— Так, за стіл! — веліла Діла і зняла з плити велику сковороду, в якій виявилася така ж велика яєчня.

— Хіят, чому я мало не щодня дізнаюся, що ти знову вляпався у якісь пригоди? — спитала опікунка, коли яєчня була поділена між хлопцями та кішкою.

Підопічний зітхнув і знизав плечима.

— Ти дорослий хлопець. Я не збираюся стежити за тобою. Але ти майже не ночуєш удома, ловиш якихось примар, придурків, ще когось. І нічого мені не кажеш. Я… Я надіслала листа Таладату. Зажадала, щоб він повернувся, негайно. Тобі треба з ним поговорити.

Хіят кивнув. Поговорити з невловимим опікуном буде не зайвим.

— І наступного разу попереджуй, якщо не збираєшся повертатися додому! — категорично зажадала Діла. — А то так одного разу тебе вб'ють чи викрадуть, а я й не знатиму.

Ладай закашлявся, а Хіят тільки усміхнувся і знову кивнув. Він до такої турботи був звичний і розумів усе як слід. Діла турбується, а правильно висловлювати своє занепокоєння в словах вона ніколи не вміла.

Вельда, як не дивно, зіпсувати гарний настрій теж не пробувала. Напевно, через те, що в неї самої настрій був не просто хорошим, він був чудовий. Вона цвіла, сяяла і роздавала перехожим усмішки. Вона не розкритикувала жодного будинку і не звернула уваги на торговку, яка посміла загравати з її охоронцем.

Супроводжуючі, сумно блукали слідом за дівчиськом вулицями міста, довго дивувалися такій поведінці. А потім нарешті прийшов Лііран і все пояснив. Виявляється, Ліджес уночі добре подумав і сьогодні рано-вранці вирішив залишити місто. Що означало повну та беззастережну капітуляцію. Звідки Вельда дізналася про те, що в боротьбі за місто в неї тепер на одного конкурента менше, вона так і не сказала. Але раділо дівчисько щиро і відкрито. Чому Ліджес вирішив більше не боротися, Вельду не цікавило. Зовсім. І думати про це вона не збиралася, незважаючи на натяки доброї Марики, яка вирішила вберегти дівчинку від невідомої небезпеки, від якої дорослі чоловіки розбігаються.

Ладай, вислухавши Ліірана, вирішив поцікавитися, де Хіят знайшов пригоди, на які натякала опікунка? Водник знизав плечима і пошепки розповів, як на пару з Ільтаром перервав ритуал. Заодно розповів, звідки взялася кішка. І про те, що Ільтара веде дар, згадати не забув.

На подив Хіята, Ладая найбільше стурбувало те, що людей, які знають, що у міста є зберігач, стає все більше з кожним днем. Він навіть змову вищих сил запідозрив. Але потім махнув рукою і погодився, що відкрити цю велику таємницю рано чи пізно справді доведеться. І краще, якщо на той час розсекреченого зберігача буде кому підтримати. Отже, можливо, слід послухатись вищих сил і зайнятися пошуком бажаючих надати цю підтримку.

— І не заважає поговорити з дивним дідусем Ліірана, — додав до сказаного Ладай і пішов дивитися, чому репетує Дін. Навіть заперечення Хіята слухати не став.

Ладая відразу замінила Дорана. Вона підійшла зліва, смикнула за комір, змусивши нахилитися до неї, і пошепки розповідала дивні речі. Про те, що її родина не спала всю ніч. А коли дівчина дійшла до ворожіння, Хіят навіть здивуватися не зміг.

Може Ладай правий і в усьому виннна змова вищих сил?

Хіят ішов у гості.

Дорана його вела, як маленького, за руку. Їй чомусь всю дорогу здавалося, що він будь-якої миті може передумати, пірнути в кущі, хоча б он у ті, жасминові, і втекти. А вдома ж родина. І вони чекають. Виправдовуватись перед ними дівчині зовсім не хотілося, особливо перед дідусем. Дідусь міг прийняти будь-яке, найнесподіваніше рішення. І нічим добрим це не закінчиться.

Взагалі погодився Хіят легко. Дорана обрала правильну тактику. Спочатку розповіла про те, що його зацікавить напевно — про ворожіння, про те, що дід водив дружбу з родичем Хіята, про те, що і дід, і бабуся щось роздивилися на пластині і тепер напевно знають, чий Хіят онук. Багато про що розповіла. І лише після цього повідомила, що тепер на нього чекають у гості. Навіщо та чому чекають, сказати не забула. Але хлопець тільки розгублено посміхнувся і заявив, що буде радий. Чому він буде радий, Дорана не зрозуміла, але розумно вирішила не з'ясовувати. А то ще схаменеться і ввічливо відмовиться йти в гості до злих братів. Або час почне зволікати. Та мало, що він може придумати.