Іще один поклик

Іще один поклик

— Все буде гаразд, — казав Хіят.

Дорана посміхалася і кивала, хоча зараз їй було все одно. Навіть якщо закликачі прийдуть натовпом і викличуть прадавнє зло, її це анітрохи не схвилює. Їй так здавалося.

Зараз вони йшли містом. Хлопець тримав її за руку, проводжав додому і розповідав, що робив у бібліотеці, доки вона сиділа наодинці з бутербродами та розглядала портрети. Виявляється, він там, за допомогою якогось загадкового охоронця, трохи змінював захист міста. Тепер він міг на нього впливати здалеку, правда, поки що не звідки завгодно, а лише з тієї бібліотеки.

Закликачі більше до міста увійти не зможуть, доки не виловлять усіх привидів, такою була умова зміни. Та й після цього нічого небезпечного у місті вони призвати не зможуть. Перетворити безпечне на небезпечне можуть спробувати, але навряд чи встигнуть.

Дорана кивала і посміхалася Хіяту, місту, сонцю, калюжі незрозумілого походження посеред дороги, дитині, що верещала. Настрій гарний, чому б не посміхатися?

Так вони і йшли —Хіят розповідав, а Дорана слухала і посміхалася. Ледь не перед самими воротами хлопець поцілував її в щічку, дочекався, поки дівчина, яка замислилася, відповість тим же і, попрощавшись, пішов.

Дорана трохи постояла, дивлячись на ворота мрійливим поглядом. Кивнула сама собі і штовхнула хвірточку в лівій стулці.

Ніча дівчина побачила раніше, ніж встигла увійти. Він стояв під сливовим деревом і похмуро посміхався.

— Знову пацієнта не могла покинути? — холодно спитав брат.

Дорана кивнула, обдарувала його широкою посмішкою, а потім створила марево.

— Бачиш? — спитала щасливим голосом. — У мене, нарешті, вийшло.

Ніч хмикнув, вийшов з-під свого дерева і простяг руку до згустку туману на долоні дівчини.

— Справжнє, — сказав недовірливо.

— Хіят пояснює краще, ніж усі ці… — пристойного слова дівчина підібрати не змогла, а псувати такий добрий день непристойним не захотіла.

— Хм, — сказав брат і ще раз торкнувся марева. — Хоч якась користь. Хто б подумав. Усі кажуть, що він ідіот. Раніше був гамірний, а тепер став тихий.

— Хіят не ідіот, — склала руки на грудях дівчина. Марево одразу розтануло.

— Та вірю я, вірю, — відмахнувся брат. — Але ти врахуй, якщо дізнається дідусь, то або одружить його з тобою, або вб'є. Он за батьком всією родиною ганялися, хоча він був не проти і в той день пішов збирати деревину для амулетів.

— Пам'ятаю я, — посміхнулася Дорана, а потім хихикнула, уявивши розмову дідуся з Хіятом.

Цікаво, хто кого перший з глузду зведе?

— І заміж я ніколи не хотіла, — сказала братові і пішла до будинку.

Ніч тільки зітхнув і поспішив слідом.

Нікуди дійти вони не встигли. Хіят ніби з неба впав, обдарував Ніча таким поглядом, ніби це він без дозволу вліз до нього у двір і похмуро заявив:

— Вона нас кличе до себе всіх.

— Хто «вона»? — спитала Дорана, підозрюючи, що кличе Вельда.

— Кого всіх? — розгублено спитав Ніч.

— Тебе не кличе, — заспокоїв слідопита Хіят. — Даріне Атана кличе. Мене вісник наздогнав. Вони вирішили провести чергове випробування для кандидатів у ті, хто зберігає.

Дівчина тільки зітхнула і стала сподіватися, що Вельда все ще не може розмовляти. Інакше знову промову на порозі гостиного будинку проголосить.

— Куди кличе? — уїдливо спитав Ніч, запідозривши, що його намагаються обдурити.

— До Будинку Ради. Їх там випробовуватимуть.

— Дивно, — сказав Ніч.

Хіят тільки знизав плечима, схопив Дорану за руку і повів до воріт. Щось пояснювати практично незнайомому слідопиту він не збирався. Захоче, сам усе дізнається. Не захоче, дійде до будинку і відсипатиметься. Ніч, напевно, ганявся вночі за закликачем. Втомився. Та й сили витратив багато.

Ніч похитав головою, але переслідувати сестру та дивного хлопця не став.

Цього разу красою та калюжами Дорана вже не милувалася. Вона думала та налаштовувалася. Хотіла стати кам'яною стіною, якій все одно, що каже якась дрібна вискочка. Якій начхати, що рідне та улюблене місце ця вискочка називає застарілою потворністю і бажає все зруйнувати, а потім перебудувати. Бути стіною добре, стіну образити і роздратувати неможливо.

Хіят вів якимись провулками і дуже швидко, ніби боявся запізнитися, і на площі перед Будинком Ради вони опинилися якось несподівано.

Кандидати у зберігачі були вже там. Сиділи рядком на верхньому щаблі сходів. Троє – похмурі і навіть злі, Ільтар як завжди веселий та безтурботний.

Крім кандидатів на площі були присутні: Рада майже в повному складі, супровід кандидатів, теж майже всі, глядачі, які невідомо як дізнались про подію, і кішка, що несамовито підвивала, в оточенні різномастих котів. Тишу порушувала саме кішка. Навіть коли з будівлі вийшла найдобріша і наймудріша, розгорнула свиток і приготувалася щось зачитати, кішка замовкнути і не подумала. Проблему вирішив чоловік, жбурнувши в кішку огризком пиріжка. Кудлата наречена кинулася в найближчий провулок, коти побігли за нею, навіть з'ясовувати один з одним стосунки перестали. Атана струснула сувоєм, клацнула пальцями, привертаючи до себе увагу.

Глядачі відволіклися від кішки, що тікала від наречених, і стали поїдати очима голову Ради. Вона їх не розчарувала. Насамперед Атана повідомила про спійманого закликача та його божевілля. Бути примарами, які прикидаються людьми, глядачам явно не сподобалося. Після цього глава Ради популярно пояснила, скільки проблем можуть завдати такі ось безумці, які вміють впливати на неживе. Глядачі захвилювались. Атана мовчки перечекала це хвилювання і закінчила промову, вказавши на кандидатів і повідомивши, що тепер ці хоробрі люди будуть звати місто і можливо всіх врятують.

На думку Дорани остання заява Атани звучала дивно. Хіба що вона остаточно зневірилася в кандидатах і таким чином сподівалася їх позбутися. Бодай від одного з них. Може, хтось надірветься. Або зневіриться. Або зрозуміє, що зберігати зовсім не так весело, як думає одне дрібне непорозуміння. Що ті, хто зберігає, в принципі не займаються перебудовою і не вчать мешканців міста, як їм жити. Що вони захищають це місто. Будь-якими способами і від усього.