Чужа таємниця

Чужа таємниця

Дорана прокинулася від того, що хтось стукав у її вікно.

Дівчина трохи полежала, сподіваючись, що здалося чи цей звук наснився. Але стукіт повторився. Наполегливий такий стукіт, ритмічний.

Дорана сіла та прислухалася.

У вікно знову постукали.

— Гаразд, — сказала дівчина. — Умовили, встаю.

Озброїлася капцем, переконалася, що амулетне кільце на місці і пішла вбивати ненормального, який стукає у чужі вікна ночами.

За вікном світив місяць. Він був великий та жовтий, як голівка сиру. А на його тлі трафаретом чорніла людська голова та занесена для чергового стукоту рука.

— Ік! — зненацька сказала Дорана.

Вона все ж таки сподівалася, що стукає по вікну дерево. Гілкою. Щоправда, дівчина ніяких дерев, що ростуть впритул до вікна, не пам'ятала, але мало, раптом вони там є, а те, що їх немає, було лише сном. Бувають такі сни, які здаються реальнішими за справжнісіньку реальність.

Наступним, про що Дорана подумала, був спосіб, яким людина дісталася її вікна. Дівчині доводилося з цього вікна спускатися і вона була впевнена, що без мотузки, прив'язаної до ніжки ліжка, робити там нема чого.

Про те, хто ця людина і що їй треба, дівчина чомусь не замислилась. Просто уявила, як вона зараз зірветься і з криком полетить униз. А там чи вб'ється, чи брати випадково доб'ють. У будь-якому разі під вікном валятиметься труп, а це якось не надихало.

Дорана зітхнула, перехопила зручніше капець і рішуче відчинила вікно. Потім допомогла гостю перевалитися через підвіконня, подивилась, як він сідає, спираючись спиною об стіну, і тільки після цього зацікавилася, хто це.

— Хіят? — здивовано спитала, піднісши до його носа світляк.

— Так, — підтвердив хлопець.

— Ага, — сказала дівчина, зрозумівши, що стоїть перед ним така собі красуня, в улюбленій старій піжамі і з воронячим гніздом на голові.

Хіят зітхнув. Потім ще раз зітхнув. А потім заявив:

— Дорано, мені потрібна твоя допомога.

— Прямо зараз? — здивувалася дівчина, замість спитати яка допомога, і чому саме вона цю допомогу має надавати?

— Допомога медика, — сказав хлопець. — Не зараз, але скоро. Мені потрібно щось зробити цієї ночі, і після цього мені буде дуже погано.

— Черговий ритуал?

— Начебто, — невпевнено сказав Хіят і смикнув себе за волосся.

— Хм, — сказала дівчина.

Постояла, подумала. Барвисто уявила, як відмовляється брати участь у його авантюрі, він вилазить у вікно і йде зі своїм проханням до іншого лікаря. Лікарки. Більш досвідченої, талановитої, красивої. Ага, і вона звикла спати в спокусливій нічній сорочці, а не порваної на лікті піжамі.

— Купити собі нічну сорочку? — спитала дівчина у місяця, що нахабно заглядав у вікно.

— Що? — спитав Хіят.

— Нічого! — рішуче сказала Дорана. — Згодна я, почекай, переодягнуся, захоплю аптечку, і йдемо.

Водник розплився в такій задоволеній посмішці, що вона одразу ж зрозуміла — треба було торгуватися і з'ясовувати, а не думати про нічну сорочку. А тепер цим займатись пізно. Погодилася ж.

Цікаво, це вона в принципі тупіє чи так на неї діє Хіят?

Взагалі, якщо подумати, поряд з ним вона робить невластиві їй вчинки. Дурні вчинки. І все заради чого? А кіт лишайний знає. Хоч би якусь плату вимагала. Ну, чи послухалася розумну книжку і вчинила, як та дівчина з мужиком, що побоюється ліжок.

Цікаво, в що б воно вилилося?

Хоча ні, не вийде. Гордість не дозволить лізти у ліжко до чоловіка, який туди не кликав. І взагалі, безглузда якась порада. У неї є старші брати, чи їй не знати, як чоловіки сприймають такі вчинки?

Дорана зітхнула, наказала Хіяту відвернутися, а потім, сховавшись за дверцятами шафи, швидко переодяглася і розчесалася.

Аптечка знайшлася під ліжком, куди довелося заповзати рачки, відчуваючи, з яким подивом дивиться Хіят. На шафі знайшлися запилені накопичувачі з енергією. Дівчина сподівалася, що заповнені хоч би наполовину. Накопичувачі річ така — ніколи не знаєш, коли вони стануть у нагоді. І знадобитися вони можуть не скоро, встигнувши втратити за час очікування ледь не всю енергію, що зберігається в них.

З іншого боку, своєї енергії може не вистачити, мало що затіяв Хіят. Тож зайвими не будуть.

— Готова! — сказала дівчина, повісивши сумку з аптечкою та накопичувачами на плече.

Потім плеснула себе долонею по лобі і знову полізла під ліжко. За мотузкою. Сумка звисала під коліна і заважала. Мотузка як на зло знайшлася біля самої стіни, і до неї ще треба було дотягнутися.

Дівчина тихо сварилася, спробувала виплутатися з сумки і вдарилася головою об дно ліжка. Після цього змогла нарешті підчепити кінчиками пальців мотузку. А коли вилізла, побачила, що Хіят знову сидить під стіною і здивовано на неї витріщається.

— Ось, — продемонструвала дівчина свою здобич і почала прив'язувати її кінець до ніжки ліжка. — Сподіваюся, я повернуся раніше, ніж хтось побачить, що з мого вікна знову звисає мотузка. Після цього вони точно поставлять тут щит або ще якусь гидоту. А може, й просто заб'ють вікно. Дошками.

— Ми швидко, — якось не дуже впевнено пообіцяв Хіят, і Дорана вдала, що вірить йому.

А що ще робити у цій ситуації? Сама погодилася не уточнивши деталей. Дурепа великовікова. Цікаво, якщо зараз почати розпитувати, він відповість? Збреше? Чи скаже правду? Чи заявить, що вона сама все побачить?

Втім, враховуючи, що це Хіят може взагалі не почути питання, задумавшись про щось важливе.

— І що я знайшла в ньому? — спитала саму себе дівчина, спостерігаючи, як гість спритно спускається. — Статура гарна і зелені очі, а так…

Дорана зітхнула і полізла на підвіконня.

Хто знає, може, їй у житті пригод не вистачало, а з Хіятом увесь час щось трапляється. От і тягне до нього. Або винна насправді його розмова з водою. Хоча дурість. Дорана дізнавалася: на того, в кому також є вода, такі розмови не діють. Взагалі. Просто через те, що водники здатні побачити-відчути стихію та бачити різницю між нею та її носієм.