Лінія сили

Лінія сили

Біла змія Хіяту чомусь не зраділа. Причому сильно не зраділа. Заява зберігача про те, що захист міста ослаб, і там ходять усі, кому не ліньки, вона проігнорувала. Спроби пострибати на зміїному тілі та покричати проігнорувати не змогла, тому прошипіла, що поки що рано й викинула Хіята зі свого світу. Хлопцю тільки й лишилося сидіти та здивовано плескати очима.

Довелося повертатися до будинку опікунки, вислуховувати її бурчання про невдячних хлопчаків, які не цінують власне здоров'я. Зате нагодувала Діла цих хлопчаків смачною домашньою їжею, і все її покарання полягало в митті посуду. Хіят навіть не відразу зрозумів, що покарати зажадав помічник Даріне Атани.

Ніч напрочуд пройшла спокійно, частина ранку теж, а потім з'явилася маленька пташка-посланник з вісткою, що Лада і Хіята чекає руда кандидатка. Не тільки на них чекає, звичайно, але про них вона згадала в першу чергу. Довелося швидко поїсти та йти. Не через можливе невдоволення Вельди, а щоб зайвий раз не дратувати всіляких помічників найдобрішої та наймудрішої.

Дорогою Хіят задумався. Ладай взагалі примудрявся спати на ходу, кілька разів лише дивом не вписавшись у будинок при повороті, так що потішити своїм приходом дрібне руде непорозуміння не вийшло. Вона побачивши хлопців, що прийшли до її тимчасового будинку, скривилася так, ніби випадково відкусила щось дуже кисле, а виплюнути не може, тому що пристойні дівчата не плюються.

— Що знову трапилось? — спитав у Хіята Калар, що прийшов слідом за ними.

Зберігач міста байдуже знизав плечима, відчайдушно позіхнув, а потім знайшов у кишені м'ятий папірець і від подиву витяг його, і почав розправляти.

Вельда на це дивилася дуже несхвально. Мабуть, думала, що її навмисне ігнорують.

Ладай притулився спиною до стіни будинку, заплющив очі і, схоже, остаточно заснув. Або дуже талановито прикинувся сплячим. Вельда на нього подивилася. Потім ще раз подивилась. Потім перевела погляд на Хіята, який здивовано розглядав листочок, видертий з конспекту з початкових водних технік. Після цього приділила дещицю уваги Тіяну, що нахабно доїдав бутерброд і запивав його чимось гарячим з термоса. І, схоже, остаточно зневірилася у виділеній команді.

— Ви! — тоненьким голоском закричала Вельда.

Тіян закашлявся, а Ладай схропнув. Лііран зупинив на рудому непорозуміння погляд, сповнений безмежного терпіння і покірності долі, і навіть спробував усміхнутися, начебто підбадьорливо. Маріка, що стояла поряд з Лііраном, сумно зітхнула, а Калар вдав, що його тут немає, тим більше, за високим Хіатом видно його не було.

— Когось не вистачає, — сказав Хіят зошитовому листку.

Десь недалеко загавкав собака, тональність голосу була дуже схожа на те, як кричав Вельда. Тіян знову закашлявся.

— Ви! — повторила Вельда.

Собака її натхненно підтримав.

— Та я! — тупнуло ногою дівчисько.

З затемненого провулка навпроти вийшли задумлива Дорана і Дін, блідий, нещасний, схожий на свіжовикопаного небіжчика.

— Точно, — сказав Хіят. — Їх не вистачало.

Після цієї високоінтелектуальної заяви на нього подивилися всі, навіть Ладай, який нібито спав.

— Якщо скласти все разом, — продовжив Хіят, струснувши листом. — То виходить цілісна та врівноважена система.

— Ти про що? — стурбовано спитав Калар.

— Я час від часу думав, чому нас запхали в одну групу, — сказав Хіят і посміхнувся, дивно посміхнувся. — Тепер зрозумів. Ми ходяче захисне плетіння, тільки Ладай випадає, але його можна ставити в центрі як атакуючого. Цікаво, чому нас цього не вчать?

— Яке ще захисне плетіння? — визвірилася на нього Вельда, мабуть засмутившись, що її ігнорують.

— Ритуальне. Якщо хтось нападе на місто, то теоретично ми можемо створити зірку Білоголового Солена, просто поєднавши наші таланти. Дві води по краях тримають контур і з'єднують дух, який має стати спільним для команди. Вогонь тримає силу і прискорює реакцію, універсал і структурник вирівнюють і згладжують стики, і сили переплавляють одну в іншу. Земля тримає і не дає збити з ніг, а вітер навпаки допомагає рухатися, коли треба. Найтиповіша команда-щит. Ладай зайвий, тож йому, швидше за все, дадуть амулет, що посилює, і призначать одним з атакуючих. Хоча атакуючим не обов'язково бути у команді.

На Хіята всі дивилися круглими очима і мовчали. Навіть Вельда не знайшла що сказати. Один собака продовжував гавкати й повискувати.

— Хіят, звідки ти цей щит викопав? — обережно спитав Лііран, зрозумівши, що він єдиний у команді чистий повітряник.

Водник подивився на нього, як на чайник, що заговорив, знову дивно посміхнувся і відповів:

— Я коли думав, як захистити Ладая від його вчителя, багато читав про захист. Цей щит часто застосовували на полі бою. Не пам'ятаю коли, але дуже часто до того, як з'явилися міста, що зберігають. Пізніше вже рідше, все ж таки налаштовувати команду складно, а потім ще дівчата вагітніють, або когось вбивають, і команда розпадається. Замінити когось у налаштованій команді вже неможливо. Щит буде недостатньо міцним, та й для тих, хто його створює надто небезпечно. Стихії вчаться реагувати одна на одну і перебудовуватись не хочуть. А в усіх людей навіть однакові стихії різняться. Он у мене та Калара навіть здібності різні.

— Стривай, — похмуро мовив Лііран.— Ти хочеш сказати, що хтось із помічників Атани, чи радників, чи… не важливо хто, відкопав цей щит у тій же давній книзі, що й ти, і вирішив збирати команди для цих щитів?!

— Дуже схоже, — безтурботно промовив Хіят.

— А вони не є небезпечними для команди, ці щити? — спитав Тіян.

— Не особливо. Щоправда, чимось іншим маги щита зможуть займатися з великими труднощами, але…

— Та як вони посміли? — здійнявся Дін, який на диво швидко зрозумів, що хтось покусився на його неіснуючі таланти.

— Мені здається, хто б це не посмів, це від розпачу, — розважливо сказала Марика. — Адже нас навіть не вчили нічому подібному. А зібрали команди на випадок прориву захисту міста.