Учбовий бій та кроки

Учбовий бій та кроки

Дивлячись на брата Дорани, Хіят зрозумів, що дівчина не мала жодного шансу вирости маленькою витонченою і тендітною. Єрін Паї був вищим на цілу голову зовсім не низенького Хіята, а в плечах, схоже, взагалі ширше вдвічі. Цей хлопець міг би запросто вбивати ведмедів голими руками та ходити на дракона з одним мечем.

Ні ведмедем, ні драконом Хіят себе не відчував і дуже хотів порадити хлопцеві пошукати супротивника, що підходить за габаритами. Тільки навряд чи той погодиться. Сестру він явно любив і готовий був навчати заради неї будь-кого, навіть всупереч його бажанню.

— І що ти вмієш? — пробурчав Єрін, який теж оглянув Хіята з ніг до голови, і, мабуть, залишився незадоволеним побаченим.

Той знизав плечима.

— Так, вчився потроху. То в опікуна, то один хлопець навчав.

— Угу, — недовірливо мовив Єрін. — Зараз подивимося.

Прозвучало багатообіцяюче.

— Кволий він на вигляд, — сказав усміхненій Дорані.

— Без сорочки враження краще, — тоном досвідченого хірурга озвалася сестра.

Єрін ще раз глянув на Хіята, задумливо хмикнув і пробурчав:

— Ти вибач, мене хлопці без сорочок цікавлять менше, ніж дівчата, але я тобі повірю.

Дорана хихикнула і почервоніла. А Хіят зрозумів, що влип з головою. Мало до чого цей буркотливий велетень додумався і як вирішив на це реагувати. І виправдання-пояснення навряд чи допоможуть.

— Ми в «Поле» грали, — сказав хлопець.

— І вам стало жарко, — охоче кивнув Єрін.

— Він, до речі, в «Поле» грає набагато краще, ніж ти, — показала язик братові Дорана і, гордо задерши носа, пішла вперед.

Єрін обдарував Хіят черговим поглядом, зацікавленим таким. Потім махнув рукою і наказав:

— Ходімо.

Хто там казав, що справжні чоловіки від небезпек не втікають? Хіятові зараз хотілося розвернутися і ганебно втекти. Зупиняло тільки те, що якщо й не спіймають відразу, то все одно знайдуть потім. Хіба що в батьківському домі разом з Ладаєм ховатися, поки не оголосять по всьому місту, що він більше рідні Дорани не цікавий.

Якось не щастить йому з дівчатами. То убити намагаються випадково, то із добрих намірів.

Єрін провів супутників довгим коридором, порожнім і гулким, схожим на тунель у горах. Такий самий темний і прохолодний. Двері в цьому коридорі траплялися зрідка, та й ті майже зливались зі стінами. Коридором Хіят навіть замилувався. Зовні будівля, до якої вони увійшли, великою не виглядала і нічого, схожого на тунелі, не передбачала.

Закінчився коридор високими воротами, в яких для зручності були прорізані маленькі двері. Єріну, щоб у них пройти, довелося нагнути голову і трохи присісти. Виглядав він при цьому кумедно. Дорана пройшла вільно. Хіят розумно відважив легкий поклін світу зовні.

За дверцятами виявився великий витоптаний майданчик, обсаджений яблунями і обнесений високим білим парканом. На майданчику тупцював невеликий натовп хлопців. Чоловік так двадцять, може трохи менше. Хіят їх рахувати не став. Тим більше, підставка зі зброєю була набагато цікавішою. Велика така. Зброї багато – як справжньої, так і муляжів. Особливо вражала здоровенна сокира, закріплена по центру. Такими слід вибивати ворота міста, яке штурмуєш, або, в крайньому випадку, рубати щоглу захопленого корабля. Ну, або палубу, залежно від того, наскільки цей корабель потрібен.

— Захист ставити вмієш, чи одразу надягаємо обладунки? — діловито спитав Єрін, вказавши на купу запорошеної шкіри, що валялася поряд зі зброєю.

— Вмію, — поспішив відповісти Хіят, уявивши, як на нього натягують важкі й незручні зноски з чужого плеча. Нічого хорошого там, в принципі, валятися не могло, та й нічого нового теж. Добре ще, якщо ці «обладунки» робили саме для тренувань, а не здерли кілька століть тому з поранених противників — славних воїнів якогось королівства, або з піратів, яким пощастило потрапити до медиків раніше, ніж до суддів.

— Чудово, — усміхнувся Єрін. — Подивимося, як ти її підтримуєш і б'єшся одночасно.

Хіят знизав плечима і теж посміхнувся.

Захист буває різний. Це за стандартним необхідно стежити кожну мить. А якщо трохи подумати, поміняти і підлаштувати, то можна просто створити канал, який підтримуватиметься сам, поки людина всі свої резерви не вичерпає.

Втім, зараз краще скористатися стандартним. А то знову хтось роскаже і доведеться йти спілкуватися з нескінченно доброю і мудрою головою Ради. І цього разу вона точно випитає принципи роботи живих амулетів і те, звідки Хіят взагалі дізнався, що людину можна на деякий час перетворити на цей амулет. Неприємною буде розмова. І Діле дістанеться за те, які книги у неї на горищі валяються.

Взагалі, Хіят був упевнений, що про таку можливість і без нього знають. Просто охочих спробувати на собі небагато. А пробувати на комусь без його згоди закони не дозволяють. Це Ладаю втрачати не було чого й уточнення, що «не всякий організм пристосований для передачі енергій через живі тканини» його не налякало.

— Він завжди в хмарах витає? — спитав Єрін, оцінивши вираз обличчя Хіят.

— Часто, — не стала його розчаровувати дівчина.

— Гаразд, — буркнув велетень.

Підштовхнув Хіята у напрямку підставки для зброї, задумливо хмикнув і пішов слідом. Зброю він вирішив Хіяту не довіряти, вручив дерев'яну палицю. Потім глянув на юрбу хлопців і комусь там помахав рукою.

Хіят зважив палицю в руці і недовірливо подивився на хлопця, що відокремився від натовпу. Ще один велетень, щоправда, не рудий. Усміхнений такий. Напевно, спеціально тренувався, аби своєю усмішкою залякувати ворогів. На Хіята він подивився, як на дрібну шавку, що випадково затесалася в зграю бойових собак.

— Захист і до центру! — гаркнув братик Дорани.

— Е-е-е… — задумливо простягнув супротивник Хіята.

— Нієле, я тебе попереджав, що наступне твоє заперечення закінчиться стусаном під зад і вильотом з моєї школи? — лагідно спитав Єрін.