Екзамен. Теоретична частина

Екзамен. Теоретична частина

Лііран невдоволено подивився спочатку на пафосно-урочистого Діна, перевів погляд на зосереджену на своєму внутрішньому світі Маріку і потім уже на підозріло веселого Тіяна. Більше дивитися не було на кого. І це при тому, що він особисто знайшов усіх напередодні та попросив не спізнюватися. І перепустки роздати не забув. І слова великої та мудрої про те, що місту потрібні маги з ланцюгом на поясі, повторив, хоч і не хотілося. Щоправда, у виконанні Ліірана ці слова прозвучали не дуже переконливо, але ж він і не голова ради, йому можна пробачити. Підлеглі мали це зрозуміти. Начебто.

— Де їх носить? — запитав в простір ведучий групи.

— Дорана з братом лаялася, — відсторонено мовила Маріка. — Голосно, половина вулиці чула. Заспокоїться і прийде, час ще є.

— Ага, — сказав Ліїран, барвисто уявивши появу злої дівчини в розпал теоретичної частини іспиту.

Краще б туди ураган прийшов. Або пилова буря з материка прилетіла. Адже за природні явища Ліїрану відповідати не доведеться, а ось за одну руду дурепу — запросто.

— Гаразд, а решту які важливі справи затримали?

— Водники… — як лайку промовив Дін.

— Що, водники?! — погрозливо запитав Калар.

— Один водник прийшов, — не дав висловитись Діну Лііран. Тільки бійки йому зараз і не вистачало для повного щастя. — Другий де?

— Якісь бур'яни купує, — широко посміхнувся Калар. Мовляв, зрозумів натяк, поводитимуся добре.

— Навіщо йому бур'яни? — здивувався Лііран.

— Може, медициною вирішив зайнятися, знахарством там… — задумливо сказав Калар.

— Гаразд, — зітхнув Лііран.— Але чому саме за півгодини до іспиту? Я ж мушу вам цю ідіотську лекцію прочитати і засоби захисту роздати!

— Мабуть, йому лекція нецікава, — розважливо сказала Маріка.

Ліірану вона теж була нецікава, але він не міг собі дозволити наплювати на накази найдобрішої та наймудрішої. А Хіят – запросто. І нічого йому за це не буде, бо всі знають, що він ідіот, якого карати марно. Тільки дарма час витратиш.

Ось така сила репутації.

Скотина.

— Воно смердить, — сказав Ладай, взявши в руки чашку.

— Меду додай, — роздратовано озвався Хіят.

— Думаєш, перестане смердіти?

— Мені звідки знати? Діла його додає у все поспіль. У ньому якісь корисні речовини є.

Ладай зітхнув.

— Ти впевнений, що це треба пити, а не втирати кудись?

— Впевнений. Я дивився в довіднику. Воно зміцнює організм і канали зв'язку з вогнем відновлює. Повільно, але хоч якось. Якщо щось не подобається, збирай речі та йди здаватися до найближчої лікарні. Вона тут буквально за два кроки.

Ладай хмикнув.

— Тобі ще пощастило, — роздратовано сказав Хіят. — Міг взагалі збожеволіти. Не можна змушувати людину дивитися в себе, якщо вона цього не хоче. Адже вона пручається, рве все поспіль. Краще б ти в нього зазирнув, змітаючи його опір і розриваючи канали.

— Та я зрозумів, — зітхнув Ладай.

Хіят має рацію, ідея справді була не найкраща. Канали, рано чи пізно, відновляться і без жодних підозрілих трав. А ось те, що вже колишній директор, захлинаючись, розповідав на суді про привид — набагато гірше. Цього привида намагалися шукати і викликати, він, природно, не з'явився. І тепер містом ходили чутки про двійника, про майстра ілюзій, про сценічний грим і навіть про дрібного чи то демона, чи природного духа. Про те, що Ладай якимось дивом вижив, теж говорили, на щастя, без особливої ​​впевненості.

Чи хтось зрозумів, яким саме вогнем директора лякали, Хіят розібратися не зміг. Напевно, хтось зрозумів, але свої здогади тримав при собі. І основною версією залишався точковий вплив на розум. А це або наявність відповідного амулету, або, знову ж таки, майстер ілюзій.

На щастя, прийшла пора чергового іспиту, і всім стало не до примари, яка чи то є, чи ні.

— Ти пий, — сказав Хіят. — Чотири рази на день треба пити. Я тобі цілий віник купив. А я піду на іспит. Поняття не маю, що я там робитиму...

— Іди, — милостиво махнув рукою Ладай.

Сидіти цілими днями в будинку йому було нудно та самотньо. Але ж не просити Хіята залишитися. І книжки набридли. Треба було щось вигадати. Якось урізноманітнити своє життя, зайнятися чимось корисним. Сидіти без діла Ладаю ніколи не подобалося, а тут доводилося.

Нічого корисного, сидячи у будинку, зробити було неможливо. Де шукати корисне зовні, Ладай уявляв невиразно, та й світити своїм обличчям більше не збирався. І з цим слід щось зробити. Замаскувати його якось.

Хіят і Дорана з'явилися одночасно. Хлопець був, як завжди, розсіяний і, судячи з виразу обличчя, невиразно уявляв, куди й навіщо прийшов. Дівчина світилася від щастя, і це насторожувало. Можливо, придумала, як шахраювати на іспиті, і це не найгірше до чого вона могла додуматися.

Читати лекцію цим двом було вже пізно, та й повторюватись Ліірану зовсім не хотілося. Тому він мовчки вручив маячки, амулети з легким захистом і вказав підлеглим на двері. Те, що буде далі, не його проблема. Проваляться, так проваляться, головне, щоб не опинилися наприкінці списку, інакше найдобріша і наймудріша може зажадати пояснень від командира групи. Потрібно ж знайти винного.

Куди йти на теоретичну частину іспиту зрозуміло стало відразу. Натовп сумних різновікових людей повільно й урочисто йшов в один бік. Підлеглі Ліірана влилися у потік. Дін ніс себе гордо і самовпевнено, у нього був досвід і він щиро вважав, що його вже нічим не здивуєш, він готовий до всього і на цей раз повернеться переможцем. Маріка озиралася з цікавістю. Тіян щось жував і особливого інтересу не виявляв. Решті взагалі було не до іспиту. Дорана свердлила поглядом потилицю Хіята. Він, у свою чергу, про щось старанно думав і ледве вписувався в повороти. Калар зацікавлено стежив за пересуванням світловолосої дівчини, що надягла вузькі та короткі штанці. Нічого, крім попи цієї дівчини, він, схоже, взагалі не помічав і йшов виключно за нею слідом.