Розділ 11.3

***

У маєток ми з Гідеоном повернулися до обіду. Після моєї втечі розмову було перервано, Крістіан зрозумів мене правильно і припинив бентежити словами, на які я не змогла б так швидко знайти відповіді.

І хоча брат не чув нас під час прогулянки верхи, щось прочитав на моєму обличчі.

— Емілі, щось трапилося? — це питання він поставив мені у стайні, коли я передала Бурульку конюху й обережно наблизилася до Буревія.

— І так, і ні… лорд Шерве зізнався мені у симпатії.

— Він подарував тобі коня, сестро, — пирхнув Гідеон. — Звісно, ти йому подобаєшся. Та гадаю, батько не буде задоволеним, якщо ти обереш сина якогось купця.

— Я не збираюся піклуватися про задоволення нашого батька, — надто різко відповіла я, поглянувши на брата. — Якщо залицяння лорда Шерве продовжаться, я на них відповім.

Гідеон нічого на це не відповів. Не засудив мене. Не підтримав. Тільки вказав у бік виходу. А коли конюх вже не міг почути нас, промовив.

— Я знайшов можливість заробити золота з допомогою твоєї магії. Та я не певен, що це буде для тебе легко.

— Розповідай.

Молодший лорд Браер заговорив, розповідаючи про новий товар, про який ходили лише чутки. Це увійшло у моду у Фіренії. Та сусіди не квапилися поставляти новий товар сусідам.

— Це не має бути надто складно, — пробурмотіла я, поринувши в думки. — Навряд чи там цим займаються маги. У Фіренії їх не надто полюбляють… Наскільки яскраво це має бути для наших аристократів? Вони ж напевно хочуть переплюнути фіренійських дворян.

— Всі кольори райдуги, сестро. Зможеш?

— Так, — впевнено відгукнулася я. — Та ти не повинен казати нікому, звідки в тебе це.

— Я розумію, — він кивнув. — Сім пляшечок. До наступного заходу. Встигнеш?

— Так.