Розділ 2. Жовті трамваї

Наступного ранку маленька Вів’єн прокинулася першою від мами. Її розбудило незвичне для неї голосне ранкове життя Ареоса. 

Коли Маленька злізла зі свого ліжка, яке було завелике для неї, адже це ліжко було розраховане на двох дорослих людей. А не на маленьку семирічку дитину.

Вона ступила на трохи прохолодну підлогу своєї кімнати та зазирнула у вікно. 

За ним вже вирувало життя. Вів’єн трохи причинила вікно та їй в обличчя одразу подув невеликий вітерець. З усюди чулося багато різних звуків. Жителі столиці вже з самого ранку кудись поспішають, щось роблять та вже починають свою роботу фабрики. Дим з фабричних труб чудово доповнювало Ареос над яким вже застиг туман, який стрімко опускався додолу. 

Ось там, по інший кінець вулиці видніються колись яскраво жовті трамваї. Зараз вони майже коричневі та його заповнюють люди в різноманітних темних кольорах плащах. Всі вони поспішають. Он там двоє чоловіків щось не поділили між собою - та почали ледь не фізично доводити свою правоту.

З іншої вулиці почулися дзвони церкви. Здається починається ранкова молитва, одному з тих богів, що мають допомагати, але по факту нічого не видно. Десь поруч почувся ще один дзвін, але він вже був від часової вежі та повідомляв мешканців Ареоса, що вже рівно сьома ранку. 

Вів’єн ще трохи задивилася у вікно, коли їй здалося, що десь навпроти у вікні промайнула тінь. Але ця будівля не виглядала жилою, можливо не добудований офіс чи щось таке. Дівчинка знала, що це означає та десь в середині себе здогадувалася, що з переїздом у велике місто, вона бачитиме їх більше. Але напевно не думала, що це станеться так скоро.

З думок її витягнув чудовий аромат свіжих млинців. Здається, що Ебігейл вже прокинулася та готує їм з донькою чудовий сніданок.

Маленька одразу ж виринула з думок та пішла на запах. 

На кухні, якій можливо треба додати трохи кольорів, Ебігейл вже пила свіжозварену каву та приготувала млинці. Через мить вона зустріла трохи стривожений вираз обличчя доньки. Тож поставила каву на стільницю та присіла поруч з Вів’єн. 

- Люба, щось сталося?

Маленька трохи стиснула рукав своєї нічної сорочки, а тоді подивила на матір. 

- Здається я бачила тінь у будівлі навпроти… але не певна. Як думаєш це може траплятися частіше, через те, що ми переїхали у велике місто?

Ебігейл трохи замислилась, а її пам’ять підкинула їй спогади, як вісім років тому вона тікала з Ареоса, і тоді однією з причин стали саме “тіні” про які зараз каже її донька. Тоді міс Джонс почала бачити їх занадто багато, адже в той період на сході країни почалися невеликі сутички, які пізніше переросли в повноцінну війну. Через, що “тіней” у столиці стало настільки багато, що інколи за ними  не можливо було побачити справжню, живу людину. Десь серед цих спогадів, виринув ще один. Світло сірі очі. Саме вони є другою причиною, чому Елізабет довелося покидати місто. 

З спогадів її повернув дитячий голос, який повторював поставлене раніше запитання.

- Гадаю, що так, люба. Скажи мені в тебе щось болить?

Дівчинка помахала головою - ні. А тоді вона мовила: 

- А, що в нас на сніданок? 

- Твої улюблені млинці. 

- Клас! То, що, йдемо їсти?

Не дочекавшись відповіді Вів’єн залізла на свій стілець і маленька сім’я почала снідати. Так вони провели перший їхній ранок у новому-старому місті.

Після сніданку під час якого, то трохи підіймався протяг, то Маленька знову бачила “тіней” - дівчата все ж таки змогли спокійно поїсти та почали збиратися.

Їхньою наступною зупинкою після домівки був новий садочок Вів’єн. Та невдовзі дівчата зустрічають хлопця - високий зі світлими кучерями та блакитними очима, він люб’язно посміхається обом, але сильніше все ж таки своїй старій знайомій - Ебігейл Джонс. 

- Лео, невже це ти?

Від його усмішки на його щоках з’явилися невеликі ямочки, але він продовжив посміхатися, та нарешті обійняв обох дівчат. 

- Звісно я, хто ж ще? - відповів він Ебігейл. - А це що, маленька Вів’єн Джонс? Ти коли так вирости встигла, га? 

- Ой, дядьку Лео. Ми ж бачилися з тобою минулого місяця, хіба ні? Як я могла за місяць сильно вирости? 

- Ой, ну добре, добре. Тож, - перевів погляд на подругу, - то куди ви дорогенькі збираєтеся?

Маленька радісно проголосила, та так, що аж бруньки на деяких деревах вже розпустилися. 

- Я йду до нового садочку! Я така рада та схвильована! 

Леонардо радісно подивився на неї та вони у трьох рушили до нового садочку Вів’єн Джонс.

Будівля де він розташовується була не надто великою, але достатньою, аби всередині комфортно могло почувати кілька сот дітей різного віку. Вів’єн схвильована тримала маму за руку, це був її собі такий якір, оскільки ще не всю свою магію вона могла контролювати. Її група розташовувалася на другому поверсі одразу ж з права. Маленька вперше за весь поки вони йшли сюди відпустила мамину руку. Їх зустріла привітна виховательна, перший погляд їй було біля сорока, але можливо її темні кола під очима додавали їй кількох років.

Залишивши Вів’єн у садочку, Ебігейл та Лео рушили далі. Він ще зранку помітив, що подруга була вбрата по діловому - темний (майже чорний) піджак, біла сорочка та такі самі по кольору, як і піджак - брюки. Дякувати, що вона все таки вирішила одягли свій плащ, а то на Ареос саме почали насуватися темні хмари, які точно не віщували нічого доброго. 

Їхньою наступною зупинкою стала дуже велика та світла (одна з небагатьох) будівля. Як виявилося пізніше, сьогодні буде перший робочий день Ебігейл Джонс в цій компанії. Про неї до речі Лео не припиняв розповідати. Він розповідав, що ця компанія - Андервуд Ентертеймент, є однією з найкращих, або вже найкращою компанією в Ареосі. Він прямо таки захоплювався нею. 

Коли вони підійшли до головних дверей, Лео сильно перепросив у подруги, що кидає її зараз, але пообіцяв, що з нього сьогодні смачна піца на вечерю.