Місто тіней
Пролог
Кажуть, у нашому місті ніхто не має тіні.
Ми не звертаємо на це уваги. Ми так живемо. Тіні — це щось із казок, з минулого, про яке не заведено говорити. Тут панує туман, і кожен день схожий на вчорашній. Люди усміхаються, але очі в них порожні. А ще — всі бояться згадувати.
Я жартома називала себе «реставраторкою забутого», але насправді я просто ремонтувала книги у міській бібліотеці. Тихі дні, шелест старих сторінок і жодного натяку на драму. Принаймні, поки не з’явився він.
Я знайшла його у залі, де ніхто не бував роками. Він стояв біля старого полотна, припорошеного пилом.
— Ви тут працюєте? — запитав він, не відводячи погляду від картини.
— Швидше, живу, — відповіла я з усмішкою. — А ви хто?
Він не відповів одразу. У світлі настінної лампи його обличчя здавалося майже прозорим.
— Мене звати Лев. Я художник. А ще… здається, я зник.
Так почалося все — з тієї зустрічі. І з тіні, яку я вперше побачила на картині. Вона належала жінці, дуже схожій на мене. І поруч стояв чоловік з очима, як у Лева.
#6927 в Любовні романи
#1735 в Любовне фентезі
Відредаговано: 19.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
