Залишився день до ритуалу.

- Калеб, це ти?

Калеб розвернувся і його очі були ніби два прозорі скельця, він був блідий, як смерть ніби і це його дух. 

- Так, це я. З посмішкою на обличчі відповів Калеб.

- Це не він тікаймо! Крикнув Джеймс.

Схопивши Фрею за руку він тягнув її назад до виходу. В той момент Калеб кидається їм в слід. 

- Фрея... це я ..... Твій друг дитинства... Іди сюди я скучив за тобою.

- Ні, ні Калеб це не ти. 

Фрея не йшла вона ніби була в трансі, поки Калеб наближався на неї скаливши свої гострі зуби. Джеймс знову хапає її за руку та починає сунути до дверей коли він, вивів її з хати вона стала собою. 

- Тікаємо!

- Куди?

- До мене додому.

Ми йшли поночі, вулиці були темні тільки де не де світили вуличні ліхтарі. Ми почули хорох за спиною, та побігли. Добігши до Батьківської хати хлопця він постукав.

- Мамо, тато це я. Джеймс. Код: лелека.

Спочатку за дверима була тишина, потім ми почули кроки, та мерехтіння свічки біля вікна через штори.

- Синку це ти? Почувся тиненький жіночий голос.

-Так мамо , відчиняй. 

Перед мною стояла гарна в білій ночнушці жінка.

- Заходьте швиденько, Синку щось сталось? Чому ви так пізно.

- Мамо все потім, поставте будь ласка чайник, і у нас буде в, що перевдягтись Фреї.

- Щось знайдеться. Посміхнулась жінка до мене. Та закрила двері на всі можливі замки.

Джеймс завів мене у середину, у вітальні в найбільшій кімнаті на дивані лежав батько, та маленька дівчинка. 

- О в нас гості. Підскочила дівчинка та спочатку прибігла обняла брата, а потім Фрею.

- Ой, а я не представилась. Мене Лаура звати. А ви дуже гарна.

- Дякую. А мене Фрея звати.

- Гарне імя, ходімо на кухню чай робити. 

На кухні хазяйнувала мама Джеймса. 

- Дитино ти щось до чаю будеш? 

- та якщо є буду.

- Ой звичайно є я таке печиво і пиріг вдень спекла, що це просто. 

Я посміхнулась та сіла на стільчик. Мама відправила малечу спати та батько також заснув. Ми сиділи троє на кухні. 

- ну синку розповідай для початку я ви познайомились, а потім що сталось.

- Ну слухай. Ми познайомились в ночі коли я заліз до неї в хату, та вона мене посадила та накормила. Так вона мені мамо сподобалась з першого погляду, що я і забув про все, що думав тоді. 

- Ой ну це добре. 

Фрея тебе ж звати так? 

- Так. Знали б як я злякалась в душі, коли цей дурко заліз у вікно.

Мама тільки посміялась та потім насупилась.

- Так що у вас сталось?

 Тільки хлопець хотів почати говорити. Як за дверима почувся скрегіт нігтів по дверях. 

- Фрея це я твій друг дитинства, відкрий мені!

- Швидко тушіть свічки та барикадуйте двері! 

Джеймс та його батько почали барикадувати вікна та двері ми з Лаурою та їх мамою сіли на диван та обнялись. Потім і хлопці до нас прийшли. Я лягла на коліна до Джеймса та провалилась в сон. 

Перед мною стояв Калеб та Джеймс. Калеб тримав Джеймса за горло та казав іди до мене Фрея і я його відпущу. Ні!...