Таємниця роду Агента Фреї

Я відкрила очі, та побачила переляканих хлопців. Я роздивилась де я, та зрозуміла що була у дворі у Генрі. 

- Що, зі мною сталось?

- Один з чоловіків з комітету, напав на тебе. 

- Але вже все добре, ти як себе почуваєш? Запитав Калеб.

- Жити буду не переживайте. 

Мені допомогли встати та ми пішли до будинку. Всю дорогу ми йшли мовчки, з моєї голови не виходили слова чоловіка в чорному. Я про себе думала, що ці слова означають, чому він сказав це мені і хлопці чогось не чули. З цими думками, я дійшла до будинку, я хотіла іти в будинок з Калебом, як раптом Джеймс запитав:

- Можна я ще цю ніч побуду з вами? 

- Питай в Калеба, мені всерівно. 

Я була дуже змучена тому мені було всерівно чи він залишиться чи ні. 

- Залишайся. 

Промовив Калеб.

- Дякую, з мене вечеря. 

- Домовились.

Ми пішли до будинку, я прийшла та лягла в ліжко. Тим часом хлопці пішли готувати вечерю. Я попросила написати звіт по нашій з ним роботі за двох, та він погодився. Я лежала втупившись в телефон в новини, та натрапила на новини 25-річної давнони. В статті писалось: " На трасі біля таємничого міста Сільверайн, розбилась подружня пара, чоловік та жінка які їхали в місто не подалеку, в них врізалась грузова машина. Водій за кермом був не тверезий та в темноті не побачив світло фар, та й він їхав по зустрічній смузі. Шансів вижити не було, та з ними в машині була дитина, яка ніби народилась в білій сорочці. Дівчинку було звати Аліса, яку потім удочирила сім'я Вілтонів." Стоп, Вілтонів. це ж моє прізвище. Тобто моя сім'я мені не рідна? Я підскочила натягнула кофту та вийшла на двір, зателефонувати мамі.

- Доброго вечора мамо.

- Доброго, доню. Щось сталось ти пізно дзвониш ?

- Мамо, я хотіла запитати. Я вам не рідна донька?

- З чого ти це взяла, доню?

- Мам, я все знаю...

На іншому кінці була пауза і тишина, а потім сльозливий голос. 

- Так Доню, ми не твої біологічні батькі,але ми ростили тебе як рідну доньку. Розумієш в той день я втратила дитину, це мала бути дівчинка. Ми довго з твоїм батьком хотіли завести дитину, але ніяк не виходило. Після того як я втратила дитину, мені лікарі сказали, що я не можу мати більше дітей. І як раз до дитячого відділення привезли тебе 5 - ти місячну, ти була така мила і беззахисна. Я переконала твого батька, удочирити тебе, і ми тебе ростили як свою. Ти для нас стала тоді подарунком з небес. Вибач нас моя дорога.

- Мамо, я вас розумію і не злюсь. Я вас дуже сильно люблю. Передавайте це і татові. Я до вас ще завтра подзвоню. Цілую.

- І ми тебе доню.

Після розмови з мамою, я витерла сльози та пішла до будинку. На столі стояла вечеря та я сіла вечеряти після вечері хлопці взяли все на себе, а я лягла до ліжка. Та ніяк не могла заснути. Всі лягли та вимкнули світло. Я не могла заснути дурні думки лізли в голову, я вирішила піти на вулицю походити. Вийшовши на вулицю, я сиділа на канапі біля будинку, думала про це все та в якийсь момент мені вдарило в голову, що потрібно знайти ту таємну печеру та дізнатись про неї все. Все інше йшло як в тумані, я встала  та попрямувала в якийсь напрямок, ніби якась сила керувала мною, я не помітила як вийшла з містечка та потрапила до якогось лісу. Потім я опинилась якимсь дивним чином біля печери якоїсь, і увійшла в середину там були чоловіки в чорному. 

- Ну нарешті, а то ми тебе зачекались Алісо.