таємниче місто Сільверайн

Я приїхала по місцю призначення, вирішила для початку знайти прихисток на ніч. З аеропорту я викликала таксі та сказала водію, щоб він відвіз мене до містечка Сільверайн. На мій подив він сказав, що вперше чув про таке місто, у мені почало закрадатись сумління чи варто це все? Проте у мене не було вороття назад, тому я сказала, що буду казати куди їхати. Водій погодився, хоч і я і бачила, що

 на його обличчі був подив та трішки страху. Я не знала, що це могло означати, але не дуже придала цьому значення. Ми їхали в тиші, лише інколи я говорила де потрібно повернути. Я заздалегіть найшла оголошення про продаж будинку в тих місцях він був дуже бюджетний, адже я планувала там тільки ночувати. Коли я приїхала до будиночку і розплатилась з таксистом, я побачила перед собою старенький, сіренький будинок. 

- Ну що ж зустрічай мене таємний Сільверайн. Подумала я про себе.

Я зайшла до будинку, по кутках була павутина, усе було у пилу, яка так і впивалась в ніс. Так як мені тут треба було ще жити 3 місяці як мінімум, я вирішила прибрати. Я переодяглась та взялась шукати якісь ганчірки і хоча б віник. І я знайшла.

- Невже, в такому будинку навіть ще таке є. 

Я почала прибирати відчинила всі вікна, почала витирати пил. Коли я мила вікно, побачила чоловягу. 

- Доброго дня.

- Доброго. Ви нова жителька? 

- Можна і так сказати, я племінниця Тома Рейнера. Знаєте такого? 

- Ні не знаю, мені час іти заходьте на чай, якщо щось потрібно буде. 

В його очах було видно страх, я була здивована. Та вирішила завтра приготувати торт та піти на чай. Коли я доприбирала, на вулиці уже смеркалось. Я дістала продукти та поклала до холодильнику, хоч він і погано працював. До шафи я поклала одяг, та лягла на ліжко, свіже і прохолодне повітря огорнуло будиночок у свої обійми. Я лежала та думала як тут все дивно, та під ці думки я заснула. Мені снився сон як я в якомусь невідомому приміщенні, і почувся шорох. Я відчула, що цей шорох у будинку, навпомацки дістала пістолет з під подушки та закричала:

- Хто ти? 

По серед кімнати стояв чорний силует, який після мого викрику ніби і не дихав. 

- Кажи хто ти і знімай маску інакше я буду стреляти. 

- Добре, добре. 

Знявши маску перед дівчиною стояв молодий та вродливий хлопець. Який своєю красою затуманив голову дівчині, але вона швидко отямилась.

- Хто ти? 

- А тобі розкажи.

- Ходімо на кухню чаю вип'ємо.

Хлопець був здивований, але вирішив піти. Вони сіли на кухні та дівчина почала розпитувати про це дивне місто. Хлопець розповів що його звати Джеймс. Він розказав, що є люди  яких він  назвав "комітет", люди які були головними в цьому містечку. Він тут народився, його батьком був той чоловік який ввечері говорив зі мною. Хлопець розповів, що регулярно в місті пропадає 1 людина кожні три місяці, і він був здивований, що у мене були всі майже вікна в будинку відкриті. Ще він розповів про чоловіка від якого я отримала лист, він сказав, що той чоловік давно помер біля 20 років тому. Я не могла повірити в це тому попросила докази і він сказав, що зранку мене відведе на кладовище де він був похований, та в будинок де він жив. Після чого він пішов, але уже через двері, а не через вікно. Я лягла у ліжко та заснула.