ЧАСТИНА 3. Ті, хто залишився. Розділ 14 «Доручення»

Два тижні по тому...

Комунікатор на руці коротко спалахнув: сухе повідомлення від Моргани — виклик до вітальні пентхауса, без пояснень і деталей. 

У передпокої, підпираючи стіни, стояли Грім і Блискавка — дві кам’яні брили в однакових чорних шкіряних куртках. Руді, кремезні, з важкими щелепами й байдужими обличчями. Колись у Колонії я жартома прозвала їх Круть і Верть — на честь двох кумедних персонажів із книжки, бо ці двоє завжди трималися разом і діяли напрочуд злагоджено. Тепер їхні позивні пасували їм не гірше: Грім і Блискавка, дві частини однієї сили.

Щойно я вийшла зі своєї кімнати, вони синхронно розтягнули губи в широких, уїдливих посмішках. За роки в Колонії ми встигли добряче попсувати одне одному життя, але тепер, працюючи на одну сім’ю, від колишньої ворожнечі лишилися хіба шпильки й звичка перевіряти одне одного на міцність. Принаймні більше ніхто не намагався вибити мені зуби.

Перекинутися бодай парою слів ми не встигли: двері безшумно розійшлися, впускаючи мене до вітальні.

Повітря тут пахло дорогою парфумерією й стерильним озоном, кондиціонери гнали холод так потужно, що шкіра миттєво вкривалася дрібними сиротами. Крізь панорамні вікна відкривався краєвид на хмарочоси ділового центру: сонце ще торкалося їхніх шпилів, тоді як вулиці внизу вже тонули в сутінках і промисловому серпанку. 

Моргана сиділа в глибокому шкіряному кріслі, випроставшись так, немов навіть спинка не мала права порушувати її поставу. Вогненно-червоний костюм різко контрастував із порцеляновою шкірою альбіноски, а білосніжне волосся було вкладене в бездоганну зачіску. Вона нагадувала королеву змій — красиву, холодну й смертоносну. Поруч мерехтіли голографічні екрани з робочими графіками та звітами, і Моргана переглядала їх із такою зосередженістю, наче все інше не мало значення. 

Неподалік од неї, недбало закинувши ноги на низький столик, розвалився її син Флоріан. Хворобливо худий, із блідим обличчям і світлим волоссям. Великі, трохи витрішкуваті очі надавали йому дивного виразу, а химерні татуювання вкривали руки й шию, підіймалися до щелепи й розповзалися по обличчю, контрастуючи зі світлою шкірою. На ньому була світла сорочка-поло, вузькі штани й новомодні, надто дорогі черевики. Він ліниво гортав щось у планшеті, демонструючи показну нудьгу. 

Та вже з порога було зрозуміло: я потрапила в розпал сварки.

— …і мені байдуже, — роздратовано кинув Флоріан, навіть не підвівши очей від планшета. — Я не поїду в цей загін для худоби!

— Поїдеш, — рівно відповіла Моргана. У її голосі не було ані роздратування, ані потреби підвищувати тон, проте криця у ньому не залишала простору для заперечень. Вона й далі переглядала графіки на голографічному екрані. — Грім і Блискавка — твоя охорона. Бестія їде з вами.

— І навіщо мені здалася охорона цієї… Бестії? — Він розтягнув моє ім'я, наче пробував на смак щось неприємне, а тоді нарешті підняв голову. Погляд ковзнув по мені з відвертою зневагою. — О, а ось і наша приблуда з Нетрищ. — Він ледь повернув голову до Моргани. — Мамо, ти серйозно довіряєш моє життя цій? Від її шмаття тхне мазутом і дешевими забігайлівками!

Флоріан демонстративно помахав рукою перед обличчям, скривившись, наче запах мого одягу міг завдати йому фізичного болю.

Я опустила очі на свій однострій, а тоді знову подивилася на нього. Мастило. О, яка страшна образа. Якби він хоч раз спробував щось дошкульніше за запах — може, тоді й справді влучив би. 

Моргана навіть не глянула на сина. Вона неквапно відвела холодний погляд від екрана й зупинила його на мені.

— Бестіє. Твоє завдання — доправити Флоріана до Колонії №2 живим і неушкодженим й повернути назад, до Міста. Твоя група: Грім, Блискавка і мій син. Питання є? 

— Немає, — коротко відповіла я, хоча слова «Колонія №2» щойно беззвучно вибухнули десь у грудях. На мить я забула про все, що відбувалося навколо. Колонія. Я мала повернутися туди, звідки колись так прагнула вибратися.

Я постаралася швидко зібратися й знову зосередитися на розмові, та Флоріан раптом уїдливо прошипів, зиркнувши на мене: 

— Бляха. Думаєш, якщо тебе кілька разів похвалили за бойову вправність, ти тепер заслуговуєш командувати мною?

— Я не збираюся командувати тобою, — відповіла я рівним голосом, хоча роздратування вже розросталося десь під ребрами. — Моє завдання — супроводжувати. Твоє — не створювати проблем. 

Він презирливо пирхнув і кинув погляд на матір, очевидно сподіваючись, що вона втрутиться й поставить мене на місце. Проте Моргана лишалася незворушною, її очі й далі були спрямовані на мене, ніби ця суперечка її зовсім не стосувалася. 

— Хай тобі грець! Найми мені ще й няньку з гострим язиком, — кинув Флоріан. Він рвучко підвівся, недбало жбурнув планшет на диван і попрямував до виходу, демонстративно грюкнувши дверима за собою.

Я ледь стримала бажання закотити очі. Здається, дорога до Колонії обіцяла бути довгою.

Моргана спокійно провела сина поглядом, не виказавши жодної емоції, і знову звернулася до мене так, наче його демонстративний вихід нічого не значив.