Фінал

Толеро підійшов до нього й, зловтішно посміхаючись, сказав:

— Сьогодні буде ваш кінець світів. Потім ви знову відродитесь, нічого не пам'ятаючи, і ми знову почнемо вас пожирати. І так буде вічно. Ха-ха-ха! — Вардос, лежачи, відчув, як у ньому прокидається щось. У ньому знову підіймається те, що не дає йому померти й наповнює жахливою силою та люттю. Він перестав хрипіти й піднявся з підлоги. Витягнув спис, вістря якого було забарвлене у в'язку чорну рідину, і кинув його на підлогу. Він відчув, як праву частину тіла знову охопило це щось. Вардос люто подивився на Толеро. Той з жахом на обличчі відскочив назад і закричав:

— Прокляття! Він Чорний Янгол! Щоб тебе розірвало! Цього разу в них з'явився Чорний Янгол! Не дайте йому померти, інакше він відродиться повністю як Янгол, тоді нам не врятуватися. Схопіть його, поки він не набрав повної сили, і зв'яжіть та вилікуйте! Негайно!!!. У такому стані він не переживе кінець світу! — Комісари знову з виттям і ревом кинулися на Вардоса. Але це його вже не зупинить. Він дістанеться до Толеро, і він дасть йому відповідь за все. Вардос і сам кинувся, гарчачи, на комісарів, завдаючи смертельних ударів клинком. Це більше не були його колеги — вони всі інфіковані чудовиська. Толеро, спотикаючись, став задкувати, бачачи, як Вардос рубає й розкидає комісарів у різні боки. Він загарчав:

— Будь ти проклятий, Вардосе, разом зі своїм світом! — і, відірвавшись від натовпу, побіг у бік посадкового майданчика, де стояли його ладьї. Вардос бачив, як віддаляється Толеро, і, розрубавши тіла найближчих трьох комісарів, попрямував навпереріз Толеро — до широкого вікна. Він вистрибнув у вікно, розбивши його на дрібні осколки, потрапивши на посадковий майданчик з іншого кінця. Ладья, якою керував Толеро, вже зметнулася в повітря. Вардос стрибнув у найближчу й негайно злетів, переслідуючи свого ворога.

Ладья Толеро була прямо по курсу. Він маневрував і намагався сховатися, але все було безуспішно. Вардос наздоганяв його. Ось вони перед широкою терасою високої будівлі, на якій розташовувалася еліта альманіфікарського суспільства та гості, спостерігаючи за святом Дня Близькості Поглинача. Ладья Толеро була зовсім близько, і Вардос вирішив перестрибнути зі своєї лодії в ладью Толеро. Піднявшись, він із силою відштовхнувся, і неприродно довгий стрибок увінчався успіхом. Він приземлився прямо на дах ладьї Толеро. Від несподіванки Толеро втратив керування, і лодія впала на майданчик перед сидячими. Вардос від удару відлетів убік, покотившись кубарем, але тут же встав на ноги, шукаючи очима Толеро. Той вже пробивався крізь кричущий натовп знаті. Вардос побіг за ним. І раптом різко зупинився.

Він побачив, як Толеро різко розвернувся й, перестрибнувши кілька диванів, опинився біля Кісеї, яка сиділа поруч із товстим огидного вигляду прибульцем і тримала його за руку. Поруч із Кісеєю сидів колишній начальник Вардоса Кірп із переляканим обличчям, але рука його була на талії Кісеї. Вардос отетерів від побаченого. У грудях його знову кольнув душевний біль. Толеро тим часом щосили штовхнув Кірпа в обличчя й, вирвавши Кісею з рук товстого прибульця, затулився нею як щитом. Вардос, важко дихаючи, повільно став наближатися до Толеро. Той несамовито закричав:

— Стій там, Вардосе, або я скручу їй шию. Я так зрозумів, ця хвойда тобі дуже дорога. — Вардос не знав, що робити. Кісея перетнулася поглядом із Вардосом. Очі її наповнилися сльозами, і вона надривним голосом закричала:

— Вардосе, милий, прости мене... Прости... — Толеро смикнув її й скрикнув:

— Замовкни! Вардосе, ти нічого не зміниш! Так було завжди! Ваш божевільний бог постійно пожирає ваш світ, потім помирає, а потім разом із вами й відроджується. Ви все забуваєте й знову живете до наступного кінця світу. Я не вбиваю тебе, Вардосе, чи ще когось. Ви й так усі вже мертві. Ваш світ — це величезний склеп зі скарбами, які можна нескінченно брати. Про це знає навіть ця хвойда. Спитай її, знає вона чи ні. Скажи йому! — Толеро знову грубо смикнув Кісею. З її очей рясно текли сльози, й вона промовила:

— Прости мене, милий, я не могла тобі розповісти про це...

— Бачиш, Вардосе, всі знають про це, крім вас. Вас намагалися врятувати й не раз, але це марно. Ваш дурний бог пожирає вас, а потім ви знову відроджуєтеся! Розкажи йому, щойно починається кінець світу, всі прибульці спокійно сідають на свої кораблі й відлітають, чекають, коли ви відродитесь, і знову повертаються. Кажи! — Толеро знову смикнув Кісею, і вона сказала:

— Це правда, Вардосе, прости мене... — Біль від почутого переповнював Вардоса. Він закричав у відповідь:

— Навіщо ти прилетіла до мене? Що тобі потрібно було насправді? — Кісея заплющила очі й промовила:

— Моя Богиня побачила, що цього разу коло смерті й відродження вашого світу може розірватися. Вона побачила, що ваш бог може бути смертельно вражений твоїм клинком, і вона злякалася, що це порушить баланс у Всесвіті. Тому я повинна була переконати власника клинка не використовувати його. Якщо треба, навіть убити. Ось чому в мені була Жриця-Захисниця. Але я провалила місію. Я закохалася в тебе, а ти все ж із мечем у руках... — Поглинач був зовсім близько, він займав значну частину неба й став змінюватися, набуваючи обрисів величезної жахливої голови. Ось він оглушливо загарчав. Толеро й Вардос обернулися в бік Поглинача. За спиною Толеро з'явився літальний апарат у вигляді величезної сфери. Толеро знову подивився на Вардоса й, усміхнувшись, сказав:

— Ну от і почалося. Мені час відлітати, Вардосе. І, до речі, моє справжнє ім'я Протос — молодший жрець Темних Богів. Радий був знайомству з тобою, Чорний Янголе, але наступної нашої зустрічі, коли ви відродитесь, ти мене вже не згадаєш. Прощай! — Зі сфери до Толеро простягнулися щупальця й, схопивши, миттєво затягли в глибину сфери. Кісея, розпачливо ридаючи, впала на землю. Вардос відчув, як душа його розлетілася на друзки від почутого. Але замість цього в ньому прокинулося щось неймовірно люте й безмежно сильне. Він промовив: