Глава 45

...Вождь красерів обернувся до Вардоса й привітав його як одного зі співплемінників, торкнувшись кулаком своїх грудей і чола. Вардос відповів таким же рухом. Вождь красерів зняв зі стіни масивну люльку. Розпалив її, випустив хмару диму й сказав:

— Ти єдиний альманіфікарець, який викликає в мені захоплення. Піти проти свого племені заради справедливого вчинку — на таке здатний не кожен.

Вардос стримано відповів:

— Я інакше не міг вчинити.

Вождь ствердно кивнув, неквапливо крокуючи по кімнаті й випускаючи дим. Потім сказав:

— Ти дуже незвичайний альманіфікарець. Я знаю, що ти зміг здолати і праве, і ліве крило особистої охорони зрадника Оракула, однак навіть не уявляю, як тобі це вдалося. Ці воїни були непереможними в нашому племені.

Сказавши це, він замовк, пильно дивлячись на Вардоса. Мабуть, він чекав від нього якихось слів, але думки Вардоса заполонили спогади про Кісею: про те, що вона його покинула, про те, чим вона займається. Красер, тим не менш, не чекаючи відповіді, сказав:

— Втім, мені не варто знати, як ти зміг із ними впоратися. Оракул, перш ніж зрадити нас, передбачив, що серед слабкого племені альманіфікарців з'явиться непереможний герой. І загибель знайде кожного, хто стане в нього на шляху. Саме з цієї причини я хотів говорити з тобою. Я думаю, Оракул говорив саме про тебе. І є одна проблема. Спільна проблема для вас, альманіфікарців, і нас, красерів. І з цією проблемою зможеш впоратися тільки ти.

Вардос усе ще без інтересу мовчки слухав красера. «Боже первородний, як же Кісея так? Як же Кісея могла бути такою? Як же вона може займатися... цим...? Чому не залишила все? Він же зміг би її захистити від усього...»

Красер продовжив:

— У ваш світ проникла рідкісна істота. Слуга Давніх Темних Богів. Оракул називав його Звіром або паразитом. Ця істота оселяється в тілі жертви, поступово виїдаючи її зсередини, користуючись її спогадами й емоціями. Повністю контролюючи свою жертву, паразит змушує її робити жахливі речі. Спочатку паразит розвивається в тілі, через що жертва поводиться дивно для тих, кого вона знає. Але потім відбуваються разючі зміни в поведінці, і жертва вже стає розсадником нових паразитів, вражаючи оточуючих.

Вардос подивився втомленими очима на красера й запитав:

— Як я можу з цим допомогти? Це треба звертатися до комісаріату, щоб вони припинили поширення цієї зарази.

Красер знову ствердно кивнув і відповів:

— На жаль, усе не так просто. Коли паразит захопив свою першу жертву й повністю в ній оселився, він прийшов до нас. Однак у нас є способи витравлювати черв'яка з організму, якщо ще не зовсім пізно. Ми прогнали паразита, однак він устиг багатьох заразити. У цей момент Оракул зрадив нас і скоїв безчесний злочин проти твого племені.

Вардос важко видихнув, слухаючи цю абсолютно не цікаву зараз інформацію, і сказав:

— Це треба було звертатися до комісаріату. Я зараз нічим не зможу вам допомогти. Попросіть інші народи, щоб вони подали заявку замість вас, щоб відкрили кримінальне провадження за фактом насильницького проникнення чужорідної істоти в тіла й свідомість жертв.

Красер зупинився, випустив хмару диму й, дивлячись прямо на Вардоса, сказав:

— Я не сказав тобі головного. Першою жертвою паразита став один із комісарів. І я думаю, ти знаєш його.

Вардос підняв голову й витріщився на красера. Вардос здогадався...

Вардос швидко піднявся сходами на другий поверх і увійшов до просторої кімнати, переповненої комісарами. Однак його ніби ніхто не помічав. Комісари снували туди-сюди, зайняті своїми справами. Вардос попрямував до столу одного з комісарів, що стояв безпосередньо біля кабінету Толеро. За столом сидів огрядний комісар і розгублено перебирав папери.

Вардос безцеремонно плюхнувся на стілець перед столом і, не відриваючи погляду від комісара, голосно сказав:

— Ну привіт, Кіміре. Як твої справи?

Комісар злякано подивився на Вардоса й розгублено відповів:

— Привіт. Вардосе? Той ствердно кивнув і відповів:

— Звісно, Вардосе. Впізнаєш ще мене, еге ж?

Той невпевнено кивнув. Вардос провів долонею по підборіддю, встав зі стільця, сів на край столу, нахилившись над Кіміром. Той трохи відхилився назад. Від хвилювання в нього виступили крапельки поту на лобі. Вардос озирнувся по сторонах, а потім пильно втупився в Кіміра й став говорити майже загрозливим тоном:

— Знаєш, Кіміре. Після позбавлення звання в мене з'явилося багато часу, щоб порозмірковувати. І я розмірковував. Не здогадуєшся про що?

Той із розкритим ротом заперечливо захитав головою. У цей момент зі свого кабінету вийшов Толеро й зупинився, побачивши Вардоса. Однак Вардос ніби не помічав його, продовжив, не відриваючи погляду від Кіміра:

— Не здогадуєшся, значить. То я тобі зараз поясню. Я думав про те, як і з якої причини може різко змінюватися поведінка комісара. І що на це впливає. Які обставини можуть впливати на разючу зміну свідомості. І знаєш, я почав копати, і копати. Ти знаєш, що я вмію знаходити те, що мене цікавить, у будь-якому разі?

Кімір, не відриваючи переляканого погляду від Вардоса, кивнув. А Вардос продовжив: