Глава 42

Арніса підвела голову й заплаканими очима подивилася на Івентора:

— Я сильна? Я жахливо слабка боягузка! Я мало не померла від страху там на виставці. А якби не ти... Якби не ти... Ти ж мене так захищав, ризикуючи собою, о Боже Мій... — і вона знову залилася сльозами, уткнувшись Івентору в груди. А Івентор знову погладив її по волоссю й сказав:

— Так, ти сильна. Я це відчув, коли ти підтримувала мене поглядом. Я такого ніколи не відчував. Ні від однієї жінки, яку знав.

Арніса знову підвела голову й відповіла:

— Я не могла інакше. Як же я могла тобі не допомогти, коли ти цього так потребував? Я ж бачила, що тобі потрібна була підтримка, і найменше, що я могла зробити, це хоча б поглядом тебе підтримати. — Крізь сльози, однак, Арніса побачила, що сказані слова справили на Івентора сильне враження. Він немов застиг і став навіть дещо швидше дихати. Така поведінка подіяла на Арнісу досить заспокійливо. Сльози миттєво припинилися. Вона йому явно не байдужа. І, мабуть, вона не тільки викликає в ньому бажання зблизитися. Невже він у неї...? Арніса шморгнула носом і, не відводячи від нього погляду, відсторонилася й запитала:

— Ти будеш щось? Міцне чи, може, розслабляючий напій?

Івентор, переводячи погляд у різні кутки кімнати, щоб не перетинатися з Арнісою, відповів:

— Розслабляючий би, напевно, випив. Я міцне взагалі не вживаю. — Арніса, не відриваючи від Івентора погляду, пішла до кухонного столу й навпомацки зробила два келихи розслабляючого напою. Вона відчула, як у ній знову починає підійматися хвиля бажання. Вона відчувала, як з плаксійки починає перетворюватися на демона пристрасті. Вона піднесла йому келих. Івентор взяв його й зробив кілька кроків назад, так само намагаючись не перетинатися з Арнісою поглядом. Випив кілька ковтків і сказав:

— З виставкою все так добре починалося. Якби не ця перестрілка влади з красерами. У мене б усе вийшло.

Арніса, усміхаючись, кивнула й грайливо промовила:

— Звичайно, — наблизилася до нього на крок. Івентор знову зробив крок назад і продовжив:

— Знаєш, я насправді не звинувачую наших інопланетних гостей у тому, що вони стали використовувати зброю один проти одного й проти нас. Вони так довго ворогують і воюють, що їхня свідомість у всьому бачить тільки підступ. Я навіть перед багатьма, кому завдав травм, встиг особисто вибачитися. — Арніса відпила, облизала губки й, зробивши крок до Івентора, так само грайливо промовила:

— Звичайно. Ти ж милосердний. — Івентор знову відступив ще на крок, зробив великий ковток і сказав: — Влада покладає вину на одного комісара. Вардос, здається, звати. Коли його вели закутого в браслети, він мені зовсім не здався божевільним комісаром. В його обличчі навіть читалася піднесена шляхетність. Я б, напевно, з такого альманіфікарця написав би картину.

Арнісу забавляла така гра. Розмова ні про що на тлі зближення. Вона розстебнула верхній ґудзик на сорочці й, грайливо усміхаючись, відповіла:

— Звичайно, написав би. Ти ж геній. Ти величний геній, який потребує гідної нагороди за свої старання, — і, сказавши це, наблизилася майже впритул до Івентора. Однак в Івентора була своя внутрішня боротьба, яку він не міг вгамувати. Він відскочив назад і, подивившись на Арнісу розчаровано, сказав: — Я не можу так, Арнісо! Я не можу так більше мучитися. Це все так... неправильно. Ми ж не діти! Я не можу постійно бажати й думати про тебе, а потім забувати. А потім знову безперервно думати!

Арніса відстебнула ще один ґудзик і, повівши головою, сказала:

— Звичайно, не діти. Навіщо ж мучитися, коли можна нарешті радіти, що ми знайшли один одного? — Івентор провів долонею по обличчю й так само розчаровано відповів:

— О Боже Істинний, як можна радіти? Де? У домі твого чоловіка? Що ми творимо, Арнісо? Ми ж перебуваємо в сім'ях? Невже ми здатні на подібне? — Обличчя Арніси змінилося. Івенторе, ні! Не роби цього, будь ласка. Не руйнуй момент. Нехай це дім Сануса, чи вулиця. Неважливо, де вони будуть разом. А потім їй у голову прийшла здогадка, яку вона озвучила:

— Це все через неї? Через твою дружину? Ти її боїшся? — Івентор здивовано подивився на Арнісу й вимовив:

— У якому сенсі боюсь? Та ні ж бо, я... — Арніса перервала його уривчастою реплікою: — Вона не годиться тобі в дружини! Вона гидке дівчисько, а тобі потрібна справжня жінка. Така як... — Але закінчити фразу в неї не вистачило сили духу.

Івентор поклав долоню на обличчя й, замотавши головою, сказав:

— О Боже мій, як же це все неправильно! Я божеволію. В одну мить я плюю на все й хочу бути з тобою, наступної я розумію, що це жахливо неправильно! — Арніса схвильовано скрикнула:

— Але ж ти на виставці хотів мене поцілувати! І в парку теж! — Івентор змученим поглядом подивився на Арнісу й відповів:

— Так! Так, хотів! Але невже ти не бачиш, що кожного разу, коли ми готові впасти, обставини нас зупиняють від цього згубного вчинку! — Арніса, не вірячи своїм вухам, замотала головою й схвильовано вигукнула:

— Ні, вони не зупиняють нас, а заважають нам!

Івентор закрив обличчя руками й розчаровано вимовив:

— Я не можу так більше мучитися. Ми повинні покінчити з цим, Арнісо, поки не пізно. Поки це не погубило нас і наші сім'ї... — виникла шокуюча пауза. Арніса не могла повірити, що всі її мрії та бажання зруйнуються зараз в одну мить. Івентор, опустивши погляд, повільно розвернувся до виходу. Вона розуміла, що якщо він зараз піде, то більше вона ніколи його не побачить. Якщо він зараз піде, вони ніколи не будуть разом. Івентор зробив кілька невпевнених кроків, важко дихаючи й мотаючи головою. І ось настав час рішучих дій з боку Арніси. Івентор сильний. Він відкине зараз усе: і поцілунки, і спокусу. А ось жалість він не зможе відкинути ніколи!