Глава 36

Вона емоційно, з гучним брязкотом поставила склянку на стіл і закричала:

— Та що ти все заладив — разом і разом? Невже не зрозуміло, що я хочу відпочити від тебе, особливо після такого скандалу? Я хочу піти сама!

Санус застиг і зрадів почутому гніву. Ось вона, його Арніса! Ось тепер усе ясно й зрозуміло! Арніса ж, усе ще відчуваючи гнів, додала:

— І переодягни цей дурний костюм! Бачити тебе в ньому не можу!

Санус усміхнувся, кивнув і, сказавши: «Одна мить!», помчав сходами нагору, щоб одягнути домашній одяг. Арніса, похитавши невдоволено головою, важко видихнула й ще раз переконалася, який же в неї нікчемний чоловік…

                                                                              *  *  *

Вардос не хотів прокидатися. Навіть перебуваючи в глибокому сні, він відчував її ніжне тіло поруч із собою, і розуміння цього наповнювало його єство. Він забув про все й усіх. Вардос бажав лише одного — відчувати її поруч. Він так давно був один, що навіть і не підозрював, наскільки порожнеча самотності виїла його зсередини. І ось у його житті з’явилася вона. Незнайомка, дорожчої за яку немає зараз у Всесвіті.

Скільки вони провели в кімнаті сенсу, займаючись коханням, Вардос не мав уявлення. Вони прокидалися, пестили одне одного, поглинаючи ненаситними поцілунками, і, знесилившись, знову падали в стан несвідомого сну. Потім знову прокидалися й знову насолоджувалися тілами одне одного, зливаючись при цьому душами. Їхній зв’язок ставав усе міцнішим, а кімната сенсу, реагуючи на сплеск таких нестримних бажань, розгоралася несамовитим сяйвом, настільки щільно обволікаючи тіла двох, немов вони були в тумані...

Вардос не хотів прокидатися. Йому дуже подобалося уві сні знову переживати близькість із Кісеєю. Але настирливий писк Такліка за дверима був непохитно наполегливим. Малюк, мабуть, зголоднів і хотів уваги. Але щоб впустити його всередину, необхідно було як мінімум змінити положення. Від цього прокинеться Кісея, і тоді їх знову захлиснуть пристрасть і бажання, а Таклік залишиться знову без уваги. Але звірятко було наполегливим. Він знав, що господар перебуває за дверима, і тому варто було лише трохи виявити наполегливість.

Протяжний, сповнений відчаю писк Такліка не залишав вибору Вардосу. Він був настільки наповнений гіркотою, що серце Вардоса стиснулося. Кісея теж крізь сон почула його й, не розплющуючи очей, промовила:

— Любий, впусти малюка. Він так плаче, бідний, так хоче до нас...

Вардос так само, не відкриваючи очей, ніжно провів кінчиками пальців по плечу Кісеї, супроводивши рух поцілунком. Злегка змінивши положення, відштовхнувся від стіни й підлетів до дверей, утримуваний штучним антигравітаційним полем, яке за всіма канонами завжди має бути присутнім у кімнаті сенсу. Він торкнувся дверей, і щойно ті почали відчинятися, Таклік, радісно пискнувши, встрибнув до кімнати. Антигравітація підхопила його, й він, рухомий інерцією та обертаючись, полетів назустріч Вардосу. Таклік уткнувся в плече господаря й закріпився на ньому кігтиками.

Вардос же, зачинивши двері, знову відштовхнувся від стіни й неквапливо полетів у бік Кісеї. Вона, відчуваючи його наближення, розкрила руки й прийняла його в ніжні обійми, обплутавши для вірності ще й ногами. Таклік був щасливий. Він радісно муркотів, перебуваючи між Кісеєю та Вардосом. Кісея ніжно провела рукою по щоці Вардоса й, опустивши руку, ласкаво погладила Такліка. Потім вона потягнулася поцілувати Вардоса й сказала:

— Я така щаслива... Я ніколи так не була щаслива в житті...

— І я, — відповів Вардос, ще міцніше притиснувши її до себе.

— Я не хочу прокидатися. Все так ідеально. Вардосе, любий, я, напевно... Я, напевно, кохаю тебе...

Вардос розплющив очі й подивився на Кісею, немов уперше бачить її. Від почутих слів у грудях у нього тьохнуло. Кісея також глянула на Вардоса й стривожено запитала:

— Що сталося? Я щось не так сказала? Вардос похитав головою й сказав:

— Ні... Просто мені дуже давно ніхто таких слів не говорив. Я забув, що це означає — бути коханим... Забув, як це самому кохати. Я, напевно, злякався.

Кісея грайливо усміхнулася й сказала, примруживши очі:

— Як ти міг злякатися? Я думаю, ти нічого не боїшся. Ти занадто добрий, щоб боятися. Страх — це як хвороба. Він вражає слабких і поганих. А ти такий сильний. Я ніколи не бачила нікого сильнішого за тебе... І сміливішого.

Вардос відвів погляд і сказав:

— Ні, я боюся, ще й як боюся. Жива істота, я думаю, не може не боятися. Найголовніше — чи зможеш ти подолати страх, чи він візьме над тобою гору. Ось зараз я злякався, що не зможу відповісти на твої почуття. Ти кажеш, що кохаєш мене, а мені здається, що я такий сухий усередині, що... що ображу тебе цим. Розумієш?

Кісея ласкаво усміхнулася, погладила Такліка й, ніжним дотиком повернувши голову Вардоса до себе, відповіла на це:

— Повір, що цього тобі не варто боятися. Моїх почуттів вистачить на нас двох. На трьох із Такліком. На моєму шляху було багато створінь всесвіту, і я навчилася їх відчувати. І тебе теж відчула. Ти абсолютно не черствий. Просто тобі необхідна жіноча рука й усе. Тож я думаю, все буде чудово... Якщо, звичайно, ти теж мене кохаєш?