Глава 35

Але це не дало жодних результатів. Потім він подумав, що вона могла вирушити до подруг. Він дізнався від них, що її не було. Наступними на черзі були родичі Арніси. Від них Санус наслухався багато невтішних слів, однак дізнався, що Арніса й до них не приходила. Тоді він одразу ж подав заявку до комісаріату. Її прийняли до розгляду, однак миттєвого результату чекати не варто було. Попри всю свою магію та сан Архімага, Санус нічого зробити не міг. У ситуації, що склалася, він був нічим не кращий за рядового альманіфікарця.

Тому, відчувши страх від втрати коханої та жах відчаю, він безпорадно опустився на стілець у своєму передпокої, скинув капюшон і жбурнув маску на підлогу. Він обхопив голову руками, уперся ліктями в коліна й застиг у цій безпорадній позі відчаю, ледве стримуючи задушливі сльози. Йому здавалося, що всередині нього щось обірвалося, немов він ніколи вже не побачить свою кохану. Як же він тепер житиме? Де ж Арніса? Це все він винен!!! Важко стримувана сльоза все-таки прорвалася й, трохи скотившись по щоці, впала на підлогу.

У цей момент відчинилися двері й увійшла Арніса. Арніса не йшла — вона просто летіла. Все, що з нею було й буде далі — це нагорода. Вона відчинила двері й влетіла до будинку. Побачена картина мало не збила з неї всю одухотвореність того, що сталося. У передпокої сидів Санус, одягнений у якийсь дивний безглуздий, навіть ідіотський костюм червоного кольору, який зовсім йому не личив. До того ж із таким виразом обличчя, немов дитина загубила в натовпі матір і не знає, де її знайти, ледве стримуючись, щоб не розридатися.

Арніса злегка скривилася від усвідомлення, який яскравий контраст являє собою її жалюгідний чоловік порівняно з прекрасним Івентором. Як вона могла покохати цього слабкого чоловіка й стільки Д.І.С. чіплятися за ідею про прекрасне спільне майбутнє? Батько мав рацію, коли сказав, що ніякий достаток не приведе до щастя, а цей чоловік приведе її до краю прірви, в яку вона зірветься. Бог милостивий, як батько міг уже тоді передбачити ситуацію, що склалася? Аж так і є! Якби Санус купив Тіло Бога й зробив усе так, як слід, то Арніса ніколи б не пізнала Івентора так близько. І ніколи б у нього не закохалася. Ех, бідний Санус. Ти ще не знаєш, що ти наробив своєю безвідповідальністю, однак дороги назад немає. Вона молода й красива, і хоче бути щасливою з чоловіком, у якого вона закохалася! Бідний Санус, ти привів до прірви не її, а самого себе…

Санус спочатку навіть не зрозумів, що перед ним стоїть Арніса, настільки він піддався паніці. Вона застигла в дверях із незрозумілим виразом на обличчі, на якому спочатку сяяла яскрава усмішка, що повільно згасала, набуваючи форми невдоволення. Санус просто підняв голову з розкритим ротом і пригніченим виразом обличчя. Потім він стрімголов кинувся до Арніси, впавши на коліна. Він міцно обхопив ніжки Арніси й притиснувся до них вологою щокою. Зараз він остаточно усвідомив, що міг втратити її назавжди. Не так, як минулі рази. Абсолютно не так. Він явно відчув, як від нього відірвався шматочок душі, який ніколи більше не повернеться… і ось вона повернулася!

Арніса в цей момент подумала про те, чи падає на коліна Івентор? Скоріш за все, ні. У нього є гідність. Справжня чоловіча гідність. Навіть якщо весь його світ руйнуватиметься, він не впаде перед жінкою. О Боже рідненький, як же це по-чоловічому! А ще Арнісі чомусь подумалося, що якби вона була з Івентором у стосунках, то, скоріш за все, вона б стрибала йому на коліна за прощенням. О так! Вона б із задоволенням стрибала, і волочилася б, і випрошувала б! Ось чого їй так бракувало й бракує — справжньої чоловічої непохитності. Ця думка розважила Арнісу, й вона, усміхнувшись, потріпала Сануса по волоссю, сказавши:

— Ну, любий, вставай уже. Чого ти там так плачеш? Бачиш, я вже вдома й не злюся. Все добре. Ой, я так пити хочу, просто нестерпно. Ще залишився кам'яний сік? Не знаєш?

Від цих слів у Сануса пробіг холодок по спині. Він широко розплющив очі й подивився Арнісі в обличчя. Це були страшно спокійні слова. Жахливий спокій, що крижанить душу. Краще б вона кричала, істерила, кидала все й била. Але тільки не цей безтурботний спокій. Тон, яким були сказані ці слова, немов невидима грань розділив їх. І Санус це відчув. Якщо до цього він не знаходив слів, то зараз дар мови просто віднявся. Повернулася зовсім інша, чужа Арніса. Санус це дуже чітко відчув.

Арніса тим часом вивільнила одну ніжку з мовчазних обіймів Сануса, потім другу й попрямувала до регенератора соку — пристосування, що змішує молекули кристалів, каменів і води, випліскуючи в склянку тягучу прохолодну рідину. Арніса регенерувала собі одну склянку й випила її залпом, а другу почала неквапливо поглинати маленькими ковтками.

Санус, так само сидячи на підлозі, не відривав погляду від Арніси. Вона була дуже далека від нього, хоч і стояла навпроти й пила сік. Що сталося з нею? Вона вирішила з ним розлучитися й тому така холодна? Чи вона вичікує, щоб завдати йому удару, коли він цього не очікуватиме, у помсту за зіпсоване свято? Ні. Це все не те. Тут є щось інше. Але що? Однак замість питань, що його цікавили, він поставив інше:

— Де ти була так довго?

Арніса різко розвернулася до Сануса й, якось неприродно засміявшись, відповіла:

— Ти не повіриш — заблукала в парку. Чого я там тільки не бачила, чого тільки не пережила…

Ця відповідь ще сильніше налякала Сануса. Він ковтнув і сухим голосом запитав:

— Що ти бачила?

Арніса опустила очі й, махнувши ручкою, сказала: