Глава 34

Однак той, немов не помітивши, із серйозним обличчям продовжив, відрізавши шматок кристала для себе:

— Єднання — є єдність духу, тіла й помислів. Єднання — є Бог наш, і дім його, і дім наш! — Івентор хрустнув кристаликом.

Арніса примружила очі й радісно заплескала. Вона не могла стримати емоцій. Вона знову відчула себе маленькою дівчинкою, коли тато годував її залишками Тіло Бога. Їй усе зараз на це було схоже. Незнайомець був більший за неї, немов вона підліток. І такий самий серйозний, коли промовляє священні слова. Точно як тато.

Тим часом Івентор відрізав черговий шматок і, направляючи його в бік Арніси, вимовив:

— Роз’єднання — є хаос. Хаос є темрява, гріх і презирство. Вгамуйте ж гріх у діяннях, душах і помислах своїх!

Арніса насолодилася черговим шматочком, мало не стогнучи від насолоди. Бог рідний, а скільки ж іще залишилося цього кристала! І цей богоподібний незнайомець спеціально ріже кристал невеликими шматочками, точно як тато. Івентор направив черговий шматок собі до рота, промовляючи:

— У єднанні зміцнюйте свій дух — істинно безсмертний. Гріху піддавшись — убиваєте дух свій, не здобувши безсмертя без тіла…

Ось останній шматочок кристала був поглинений Арнісою. Незнайомець, мабуть, знав напам’ять усі вислови зі Священного Писання, тому він і різав кристал такими маленькими шматочками, щоб промовити їх якомога більше. Арніса була настільки рада й збуджена, що, здавалося, з неї зараз посиплються іскри. Вона захоплено дивилася на незнайомця й була готова зробити все, що той скаже.

За традицією чоловік, який починав обряд, має право зробити все, що забажає з жінкою або жінками, які скуштували кристал з його рук. Однак те, що відбулося далі, занурило Арнісу в благоговійний шок. Івентор неквапливо вимкнув магнітно-корпускулярне лезо ножа й, відклавши його вбік, із серйозним обличчям запитав Арнісу:

— Ви не будете проти, якщо сьогоднішній обряд ми завершимо так, як належить?

Арніса радісно закивала, не зовсім усвідомивши, що він має на увазі. Івентор тим часом дістав із рюкзака сріблястий диск. Арніса ахнула — це була Хмара! Її очі вмить стали вологими. Це все не могло бути правдою! Як так? Усе, про що вона мріяла. Усе одразу їй, після стількох мук, дісталося! Це істинна благодать божа!

Івентор розташував диск між ними й запитав ще раз:

— Ви згодні?

Арніса, ронячи сльози щастя, ствердно кивнула. Івентор простягнув до неї свої долоні. Арніса вклала в них свої. Диск засвітився рожевим сяйвом, і вмить їх огорнула рожева наелектризована хмара, потріскуючи й місцями роняючи іскри на землю. За повір’ями, Хмара іноді не лише ментально з’єднувала всіх, хто перебував у ній, а й іноді із самим Богом. Так це чи ні, Арніса не знала. Усе її єство переповнювала неймовірна релігійна благодать, і більшого їй не хотілося. Хоча ні, хотілося. Хотілося, щоб це ніколи не закінчувалося…

Ось Хмара почала потроху розсіюватися. Арніса забула, що Хмара може так сильно виснажувати сили. Вона відчула, що зовсім слабка. Вона заплющила очі й стала хилитися набік. Однак торкнутися землі вона не встигла — сильні й ніжні руки незнайомця обійняли її. Арніса обійняла руки незнайомця й поринула в легкий стан між сном і дійсністю. Скільки вони в такому стані перебували, невідомо. Арніса, млосно усміхаючись, привідкрила повіки й ніжно вимовила:

— Мені з тобою так добре, як ніколи не було за все життя. Ти виконав одразу всі мої бажання, яких я й не сподівалася відчути. Скажи чесно, ти — посланець божий?

Івентор не очікував, що вона звернеться до нього на «ти». Але це виявилося так приємно. До того ж вона випередила його своїм висловлюванням. Івентор відповів:

— Якщо чесно, то щойно я побачив тебе, то подумав, що ти красива, як богиня. А потім сталося все це, і я подумав, чи не богом ти послана мені…

Арніса знову заплющила очі й, усміхаючись, промовила муркотливим голосом:

— Я? Я посланниця богів? Як же приємно це чути. Ти справді вважаєш, що я ще красива?

Івентор, червоніючи, схвильованим голосом відповів:

— Красивішої я ніколи не бачив. Ти немов зіткана з усіх моїх юнацьких і зрілих мрій про справжню жінку!

Ці слова зачепили в Арнісі щось глибоко в серці. Вона ковтнула й, сильніше стиснувши руки Івентора, стиснуто вимовила:

— Що ж ти таке говориш? Ти ж зовсім мене не знаєш…

Івентор упевнено вимовив:

— За той короткий проміжок сегмента часу, що ми разом, я пізнав тебе достатньо, щоб так сказати. І можу додати — ти найкраща дівчина в усьому Альманіфікарту, і кращої за тебе немає!

У відповідь на це Арніса ще сильніше пригорнулася до Івентора. У стані обопільної ніжності вони пробули досить довго. Несподівано Арніса схвильовано запитала:

— А ми ще колись зустрінемося?

Івентор зараз був упевнений у всьому, що говорив. — Обов’язково! Після того, що сталося, ми відчуваємо одне одного як ніхто інший! Ми обов’язково зустрінемося!

Ця впевнена відповідь заспокоїла Арнісу. Вона помовчала й промовила:

— Але я навіть не знаю, як тебе звати. — Івентор.