Глава 33

Арніса зітхнула й відповіла:

— Вам це може здатися дрібницею… Я навіть можу припустити, що Ви відповісте на почуте. Однак можу Вас запевнити, все не так просто, як здається… У мене сталася сварка з чоловіком. Сильна сварка, після якої я зрозуміла, яка самотня у союзі з ним. Ця жахлива думка й привела мене в парк.

Івентор похитав головою. Арніса уважно подивилася на нього й запитала:

— Що Ви скажете на це? Дурість, напевно, думаєте? Хто не свариться, адже так думаєте?

Івентор знову похитав головою й відповів:

— Ні. Я думаю інакше. Я думаю про те, як можна було дозволити собі сваритися з такою розумною, розважливою і… безперечно красивою дівчиною.

Арніса задерикувато посміхнулася, почувши приємну улесливу відповідь, і, махнувши ручкою, сказала: — Скажіть теж — дівчиною… Тітонька! Я старша за Вас на десять Д.І.С., не менше.

Івентор звів брови й упевнено сказав:

— Ніколи б не подумав. А я ось дивився на Вас і думав, що настільки ж молодша за мене. Для мене Ви — дівчина.

Вони зупинилися. Арніса подивилася в очі Івентору. Івентор поринув у прекрасні очі Арніси. В Арнісі знову спалахнув порив торкнутися губами цього ідеального чоловіка. М'язи Івентора напружилися, немов відчуваючи внутрішній порив Арніси, готуючись прийняти її в ніжні й міцні обійми. Однак замість того, щоб впитися губами в бажаного незнайомця, Арніса запитала:

— Куди ж ми йдемо?

Івентор відповів:

— Зовсім поруч є чудове місце. Я часто туди приходжу, коли мені необхідно подумати.

Вони знову неквапливо продовжили свій шлях, перебуваючи в солодкій мовчанці. Незабаром ландшафт парку почав змінюватися. Рівнини та схили змінили високі пагорби, кручі та скелі. Івентор вів Арнісу звивистими стежками, відомими лише йому. І ось вони нарешті вибралися на невелику галявину, що закінчувалася обривом.

Зліва тихо шумів водоспад, осяюючи простір міріадами різнобарвних іскор. Внизу розкинулося велике озеро, з якого час від часу, плюскаючись, показували свої боки золотисті та бузкові рибки. Їхня луска теж грайливо поблискувала в променях сонця, створюючи враження, що вони є продовженням крапель водоспаду. Крізь прозорі стовбури дерев, що оточували галявину, було видно капіляри, заповнені іскристою жовтою та синьою рідиною.

— Ось це місце, — сказав Івентор, коли вони зупинилися.

Арніса, злегка посміхаючись, оглядала все, водячи головою з боку в бік. Як же вона давно не вибиралася в парк! Просто погуляти в парк без офіційних прийомів і зустрічей. Взятися за руки й гуляти, куди очі бачать. А потім розстелитися на якійсь галявині й цілуватися досхочу…

Немов читаючи її думки, Івентор зняв зі спини невеликий рюкзак. Витягнув з нього покривало й розстелив його біля самого краю галявини. Арніса радісно засміялася й стрибнула на покривало, склавши ніжки. Як чудово! Просто дивовижно! Як же вона давно хотіла ось так сидіти з Санусом… І ось зараз вона робить те, що давно хотіла, але з прекрасним незнайомцем. Це все схоже на сон. Шкода, що рано чи пізно від нього доведеться прокинутися… Але краще пізніше! Арніса дивилася на Івентора, і їй здавалося, що десь вона його вже бачила. Але де?

Івентор сів поруч, поклавши рюкзак перед собою та розмістивши руки на колінах. Арніса запитала його: — Що ж Вас привело в парк?

Івентор подивився на Арнісу й, злегка усміхаючись, відповів:

— Ви не повірите — сварка з дружиною. Вона дуже юна й багато чого ще не розуміє, ось і відбуваються у нас сварки часто. Коли вони… скажімо так, сильніші за звичайні, як цього разу, я виходжу в парк скинути пару й не наговорити чого зайвого.

Арніса захопилася:

— Ви великий розумник! Всі б чоловіки так робили, коли дружини починають перегинати палицю, замість того щоб кричати у відповідь… До тями не можу дійти, як із Вами можна сваритися?

— Думаєте, не можна? — усміхнувся Івентор.

Арніса продовжила:

— Я розуміюся на характерах. Побачивши Вас, я одразу зрозуміла, який Ви… чуйний, добрий і сильний.

Така улеслива характеристика загнала Івентора у фарбу. Він усміхнувся й сказав:

— Це для Вас я таким здаюся. А для дружини я — фанатик, що живе минулим. І це ще найм'якіше, що я можу вимовити вголос.

— Ви що, захоплюєтеся історією?

Івентор знову усміхнувся й відповів:

— Захоплююся. Однак дружина мала зовсім інше, називаючи мене фанатиком. Вона мала на увазі мою релігійну прихильність старообрядництву.

При цих словах серце Арніси забилося частіше. Невже цей незнайомець зі старообрядців? Цього не може бути! Інакше це точно сон! Напряму Арніса не наважилася запитати й, дивлячись кудись удалину, сиплим від хвилювання голосом запитала:

— І що ж це за прихильність?

Івентор трохи помовчав і відповів:

— Розумієте, наші діди й прадіди шанували найбільше свято Альманіфікар. Сьогодні рівно тисяча років з моменту першого святкування цієї незвичайної події. Я хотів із моїми братами вирушити на гору Хунтос — найближче місце до Бога, але дружина мене не відпустила, зв'язавши по руках і ногах скандалами та докорами, оскільки не поділяє моїх релігійних переконань. Ось так.