Глава 32

В голові промайнула думка: «Врятую!» і він кинувся навперейми ладьї. Колись давно йому передбачили, що він знайде своє справжнє кохання в небезпеці. Івентор уже й забув про ці слова. І ось зараз вони самі спливли в його пам'яті. Однак ці всі миттєві роздуми не змінювали того факту, що він не встигав добігти. Просто фізично не встигав, і ось-ось незнайомку зіб'є ладья! Ні! Такого не буде! Івентор рвонувся з усіх сил і, вигукнувши від докладеного зусилля, стрибнув вперед…

Арніса, затамувавши подих, уже відчувала смертельне зіткнення з ладьєю. Вона смиренно заплющила очі. Цієї миті її справді змело вбік чимось великим, м'яким і водночас твердим, що пахло чудовими дорогими чоловічими парфумами, і потім десь здалеку почувся крик:

— Вибачте, це вийшло випадково!

Арніса, нічого не розуміючи, повільно розплющила очі й побачила над собою красиве мужнє обличчя незнайомця. Воно мало стривожений вигляд. Потім вона почула м'який, оксамитовий голос незнайомця:

— Ви ціла? Як ви себе почуваєте? Я не забив вас?

Арніса все зрозуміла – цей прекрасний незнайомець, немов божий посланець, врятував її від смертельного зіткнення з ладьєю, прикривши собою. Арніса захвилювалася за нього й відповіла:

— Я почуваюся, мабуть, добре… А ви самі як? Вас не зачепило?

Івентор дивився на красиве обличчя незнайомки, думаючи про те, що прекраснішого ще не бачив. І ось він почув її голос, який одразу запав йому в душу. Такого неповторного голосу він теж ніколи не чув. Скоріш за все, він врятував посланницю бога, тому вона така прекрасна і стає все кращою й кращою просто на очах. Івентор хотів відповісти на поставлене запитання. В його голові народжувалися членороздільні фрази, однак вони розбивалися об щільно стиснуті зуби, немов кораблі в бурхливому морі об скелі. Він застиг над Арнісою, розглядаючи кожен вигин її обличчя, стискаючи губи майже в трубочку.

Якщо першу фразу він зміг сказати, ще не підозрюючи, що врятує саму богиню, то тепер усе, що він міг, це просто дивитися на неї. Її образ проникав глибоко в свідомість. Йому здавалося, що він знає її вже дуже давно. Немов завжди її знав. Завжди знав і захоплювався нею. Якщо це почуття можна було назвати коханням з першого погляду – значить, це була саме вона. Її великі виразні очі розглядали його у відповідь. Її обличчя та її гнучка постать під ним викликали абсолютно незрозумілий букет емоцій.

Однак одне відчуття було йому знайоме. Це було відчуття спокою та умиротворення. Він відчув себе зараз так само спокійно й невимушено, як коли приїжджав до матері. Це, звичайно, було дивно, але саме так він почувався зараз. Він не боявся її надзвичайної краси. Він просто не хотів ворушитися й щось говорити, щоб не розвіяти такий прекрасний момент. Здавалося, що й прекрасна незнайомка не бажає, щоб момент розсіювався.

Арніса дивилася на мужнього красеня, що височів над нею. Він явно був молодший за неї, однак мужність в його обличчі та фігурі робили його більш зрілим, ніж інші. Більш мужнім і зрілим, ніж… Санус. У цьому незнайомці, якого вона бачить лише кілька миттєвостей, вона розгледіла те, чого їй так давно не вистачає – мужності. Те, чого давно вже немає в Санусі. А якщо й є, то десь припадає пилом у глибинах його незрозумілої душі. До того же незнайомець був чарівно красивий. Їй здавалося, що вона його дуже давно знає. А ще їй було так затишно перебувати поруч із ним. А точніше, під ним. Вона бачила, як його очі зацікавлено розглядають її обличчя та фігуру. Боги, як же це було приємно, коли в тобі знову бачать щось прекрасне й вабливе. І Арніса явно читала це в очах незнайомця. Дивлячись на його обличчя, вона забула про все. Боже, нехай ця мить не закінчиться ніколи!

Вона злегка посміхнулася й поклала свою ніжну струнку ручку на м'язисту й тверду, як сталь, руку незнайомця… Івентор відчув солодкувато-терпкий дотик прекрасної незнайомки. Інстинкт у ньому спрацював швидше, ніж він встиг щось подумати. Тілу було дано команду на дотик відповісти поцілунком. Він навіть нахилився це зробити. Арніса зрозуміла цей жест і, прикривши очі, злегка підняла голову, чекаючи дотику губ мужнього незнайомця. Чим би закінчилася ця пригода в парку, якби Арніса та Івентор були єдиними його відвідувачами, залишається невідомим. Однак у парку перебували й інші альманіфікарці, які, виявляючи громадянську свідомість, поспішали допомогти парі, що дивом ухилилася від зіткнення з некерованою ладьєю.

— З вами все гаразд? Як ви? Ви живі? – шквал запитань наближуваних альманіфікарців струсив чарівну романтичну ауру, дбайливо збережену тими, хто лежав. Івентор миттєво схаменувся й, підскочивши на ноги та відвівши очі вбік, тихо буркнув:

— Вибачте, що я вас збив…

Арнісі допомогли піднятися. Здавалося, вона також відчула себе ніяково. Вона також відвела очі вбік і, автоматично торкнувшись волосся, теж тихо відповіла:

— Не хвилюйтеся – все гаразд. Зі мною все гаразд…

Івентор тепер боявся, а точніше, навіть соромився підвести очі на незнайомку. Однак, крадькома поглядаючи, він помітив, що її чудова сукня забруднилася й зім'ялася. Це його сильно стривожило, і він вигукнув:

— Ой, вибачте! Через мене сукня забруднилася й так сильно!

Арніса мигцем глянула на забруднене місце, зробила рух, ніби змахує бруд долонею, й відповіла:

— Не хвилюйтеся. Ця сукня з тих, що відштовхує бруд і набуває оригінальної форми. Головне, що завдяки вам я жива…