Глава 31

Санус у шоковому стані залишився стояти в кімнаті, слухаючи її віддалений біг униз сходами. Санус відчув біль, порожнечу та розгубленість. Він схопився за голову, не розуміючи, що робити далі. Але тут гнів став підійматися в ньому, немов піна. Це все сталося не через свято, а через те, що Арніса не знає правди про нього. Санус почув виразний шепітливий голос у себе в голові: «Покажи їй правду!».

Санус злобно скривився й кивнув сам собі. Точно! Настав час усе їй розповісти й показати. Вона повинна дізнатися правду і про нього, і про його роботу, і про так зване свято. Він рішучим кроком попрямував до свого кабінету на четвертому поверсі.

Він розповість їй про те, що ніякого свята Альманіфікар немає. Це все вигадка, спеціально розроблена давніми правителями, щоб об'єднати народ після жахливого лиха, яке влаштував її улюблений Бог. І Ультери ніколи не було — її теж вигадали, щоб урівноважити значущість жіночої статі у створенні нинішньої історії! Він розповість їй, що насправді ніколи не воювали між собою маги та «Раціональні Уми». Він розповість їй, що вони билися разом проти Бога, який збожеволів, повернувшись з війни між Ковиряльщиками Всесвіту та Темними Богами.

Він розповість їй, як маги програвали в цій боротьбі, і про те, що єдиним способом виграти битву було рішення позбавити магії весь світ Спіралі. Розповість про те, як було вирішено забути про магію назавжди, щоб не живити нею Чудовищного Бога. Розповість про те, як Чудовищний Бог сам розбив Спіраль, а маги-вчені спробували її з'єднати, ув'язнивши плоть Бога в жахливий Поглинач, змусивши його захищати зруйновану Спіраль та Місто Альманіфікарту, яке насправді було побудоване тоді ж, коли утворилася й сама Спіраль!

Санус дістався свого кабінету й став робити незвичайні маніпуляції руками та пальцями, шепочучи заклинання. Простір навколо нього затремтів і розірвався, немов тканина, демонструючи інший вимір за собою, який світився тьмяним блакитним сяйвом. Санус увійшов в утворену діру в просторі. Перед ним, у струменях багряного диму, повільно виник темно-багряний костюм мага давнини: тиснені щільні обладунки, наплічники, капюшон і маска, що закривала третину обличчя. Санус підняв руки, знову шепочучи заклинання, і костюм знову перетворився на багряний дим, який огорнув усього Сануса, а потім уже на ньому знову матеріалізувався в костюм, який ідеально сидів на його фігурі.

Санус знову ступив до себе в кімнату, і розірваний простір зімкнувся в нього за спиною. Він розповість їй, що після війни з Богом лише небагато хто знав правду про магію. І ще менше мають право нею користуватися. Він розповість їй, що його предок Урурус Пенталь був учнем і послідовником Архімага. Санус стиснув руки в замок на рівні грудей і знову прошепотів заклинання. Потім різко розвів руки в сторони й піднявся над підлогою, оповитий темно-багряним димом. Нарешті він розповість їй про те, що сам він — Архімаг і не може мати дітей, поки не настане час, інакше втратить силу. Тепер Арніса дізнається все…

Арніса спочатку бігла. Бігла так, немов за нею гналося щось жахливе. Бігла й роняла гіркі сльози. Напрямок не мав значення. Лише відстань мала значення. Слід було якомога далі втекти від Сануса. Зараз із ним ніяк не можна перебувати поруч. Вона або пробачить його вкотре, однак втратить себе — так, втратить себе як особистість, тому що наплює на саму себе цим прощенням. Або не пробачить і вб'є чимось гострим… Жоден із варіантів не був прийнятним. Значить, бігти. І ще раз бігти геть!

Однак сили не настільки безмежні, як емоції гніву та образи. Спочатку Арніса перейшла на швидкий крок, потім на звичайний, і незабаром зовсім на повільний. Сльози все так само застилали їй очі, і вона крізь пелену ледве розрізняла все навколо. Ось вона гірко схлипнула й витерла очі. Вона побачила, що знаходиться в парку. Значить, вона дуже довго бігла. Вона постояла деякий час у роздумах та й побрела знову куди очі бачать.

Додому до батьків повернутися? Як вони на неї подивляться? Докорятимуть же за те, що попереджали щодо Сануса. І ж бо були праві! Він так і не перейняв і десятої частки її віри, хоча б з поваги до неї. І ця правда дуже ранила. А якщо вона почує подібне ще й від батьків, то зовсім зникне. Піде в себе, і невідомо коли вийде з цього стану. А вже ж вона в тих роках, коли мало б бути по кілька підрослих дітей. Кому вона буде потрібна? Все життя розбите на дрібні шматочки. В одну мить, немов крихка ваза! Стільки Д.І.С. вони разом, а все на одному щаблі!

Санус сам як хлопчисько досі. Сам не розвивається, не дивиться в їхнє спільне майбутнє і її весь час гальмує. Весь час тягне назад і не дає їй розвиватися. Точніше, гальмував і тягнув. Тепер це все в минулому. Весь міф про шлюб і заміжжя, вперто, всупереч усім словам, підтримуваний нею, рухнув. І рухнув від діянь того, заради кого вона стільки вистраждала й вислухала. А скільки сорому їй доводилося відчувати, коли вона брехала, відповідаючи на запитання про дітей. Адже він навіть не здогадується про це. Йому легко — сховався у себе в кабінеті, у своїй лабораторії, і все. Він начальник. Найбільший начальник, хто йому буде ставити запитання. А їй постійно доводиться за двох відбиватися. То батьки прийдуть у гості, то сестри й брати. Але найгірше, коли подруги зі своїм потомством. На зло їй приводять із собою двох-трьох своїх нащадків і ніби ненароком дізнаються: «А ви ще не обзавелися?».

О, як же їй важко. Але вона ніколи… ну майже ніколи не закочувала істерики з цього приводу. Вона завжди крадькома питала про дітей, на що Санус завжди відповідав: «Скоро! Обов'язково заведемо!» І ось це «скоро» так і не настало! Він все брехав! Він ніколи її не любив! Хіба що на початку зовсім недовго, а потім як річ при собі тримав. Так, для статусу. Він зіпсував їй усе життя! Вся молодість минула даремно! Боже, що з нею тепер буде? Як вона переживе весь цей сором?