Глава 29

Однак зверху він почув ніжний і радісний голос: — Любий, ти вже прийшов? Давай піднімайся швидше, Санусику! Я вже чекаю — не можу дочекатися!

Сануса всього пронизало від голосу дружини. Ось і настав судний час! Сьогодні вона точно його кине! Вираз обличчя Сануса набув приреченого вигляду. Він узяв себе за підборіддя й легко кивнув своїм думкам. Нікуди вже не дітися. Його помітили — слід прийняти цей удар стійко. Зараз він поранить її болючіше, ніж за всі Д.І.С. їхнього знайомства, і це буде крахом їхнього сімейного життя… Час заходити, нічого топтатися на порозі власного будинку. І Санус поспішно увійшов.

У будинку витав солодкуватий аромат тліючих ритуальних кристалів, які Арніса запалювала в день свята. Однак сьогодні, крім традиційних, відчувався незнайомий аромат. Це був аромат трав. Санус кивнув сам собі й подумав: «Ну звісно! Сьогодні тисячоліття маревного безпідставного свята. Звичайно, вона додала коштовні трави». Немов прочитавши його думки, звідкись зверху він почув мелодійний і радісний голос Арніси:

— Любий, ти відчуваєш? Я додала до традиційного букету ароматів кристалів пелюстки Ультери! Я розумію, що вони коштують цілий статок… Але сьогодні така подія! Я не могла не купити їх! Адже Ультера супроводжувала твого предка, коли оголосили Альманіфікар.

У голові Сануса промайнули численні варіанти відповіді на почуте. Від «Добре, мила, аби ти була щаслива» до «Як ти могла таке зробити, не порадившись зі мною?» Однак усі вони зіткнулися між собою, утворивши величезне розумове звалище, й покотилися шкереберть униз — до рота. У підсумку Санус буркнув собі під ніс:

— Не було ніякої Ультери.

Арніса ж, немов дражнячи його, заспівала один із куплетів знаменитої старорелігійної пісні: «…Ультера землю ходою пестила, Земля їй ніжно відповідала, Квітки прекрасні зростали, Нектар Ультері свій давали…»

У самій пісні не було нічого дратівливого, однак Санус уже налаштував себе вкрай різко. Він не стримався й вигукнув:

— Та не було! — але тут же взяв себе в руки й додав про себе:

— Не було ніякої Ультери.

Арніса почула вигук чоловіка й, перехилившись через поруччя третього поверху, здивовано запитала: — Чого не було?

Санус не очікував, що вона почує, й тим паче, що поставить йому запитання. Він здригнувся й мовчки опустив погляд у підлогу. Арніса дивилася на нього мовчки, а потім радісно вигукнула: — Ну чого ти там стоїш, Санусе? Давай піднімайся вже! Я вже підготувала хмару! — і, перехилившись назад через поруччя, легкими кроками пішла до кімнати.

Санус скривив губи й злегка похитав головою — це все так неправильно. Вона так старається, а він не зміг виконати основної умови, щоб зберегти їхній крихкий шлюб! Вона підготувала хмару — старий обряд шанувальників свята Альманіфікар. У цій хмарі після поглинання триколірного кристала альманіфікарці зливалися ментально між собою. Ця хмара рожевого кольору заповнювала приміщення, в якому мали перебувати лише близькі за духом альманіфікарці або члени однієї родини. Після перебування протягом кількох сегментів часу в такій хмарі багато хто настільки зв'язувався ментальними узами, що міг читати думки одне одного. Родини ставали набагато міцнішими після хмари. Єдина особливість цієї хмари була така, що використовувати її можна надзвичайно рідко. Не більше трьох-п'яти разів за все життя, інакше вона просто руйнувала мозок. Перший раз Арніса використала хмару, коли вони поєдналися шлюбними узами. І ось зараз вона знову хоче її застосувати. Наскільки ж велике її бажання зберегти їхні стосунки та родину, а він навіть не зміг купити цей проклятий триколірний кристал! Вічно у своїх думках він літає!

— Санусе, піднімайся! Це вже не смішно! Анітрохи не смішно! Скільки я можу вже чекати!

Ці слова дружини прозвучали як вирок, як багряна блискавка в грозовому небі, після якої завжди на землю обрушується проливний дощ усією своєю масою. Так і свідомість Сануса, немов дощ, випала на черепну коробку, й він, немов зомбі зі спустошеним поглядом, поплентався до сходів на верхні поверхи. Він чудово розумів, що з його вини зараз зруйнується шлюб, і він втратить жінку, яку дуже любить. І найголовніше — яка любить його й постійно прощає помилки!

Санус повільно піднявся сходами з мармурового каменю кремового кольору на третій поверх. Кожен крок немов вибух лунав у його свідомості. Санус розумів, що Арніса не пробачить йому чергової помилки. Тим паче в такий важливий для неї день. Йому хотілося розвернутися й утекти. Далеко-далеко втекти. І відсидітися десь у затишному куточку, щоб ця складна ситуація сама собою вирішилася. Однак водночас у ньому, крім почуття провини, розростався й гнів. Гнів від того, що він — найдостойніший із нащадків Великого Уруруса Пенталя, Головний Спеціаліст у галузі зближення фрагментів спіралі — повинен боятися гніву жінки-старовірки, яка є лише його дружиною і більше ніким! Яка до того ж не знає правди про своє дурне свято й про важливість праці, яка займає свідомість Сануса!

Але Санус намагався стримувати в собі гнів, усвідомлюючи, що такі думки не гідні його. Він увійшов до просторої зали, виконаної в золотих та смарагдових сяючих тонах. Посеред зали стояв вишуканий кам'яний стіл із широкою овальною стільницею, накритою напівпрозорою попелястою скатертиною. На столі стояли декоративні ємності сріблястого кольору, наповнені кристалами, напоями й тліючими пелюстками Ультери. Під стелею, змінюючи й набуваючи химерних форм, ютилася рожева хмара, яку підготувала Арніса. Сама ж Арніса в легкому святковому вбранні в пастельних білих тонах кружляла біля столу, мугикаючи мотив релігійної пісні й переставляючи страви так, щоб вони зайняли, як їй здавалося, ідеально правильне розташування.